Хлопчик у дівчинці (It's a Boy Girl Thing)

В народі кажуть – від кохання до ненависті один крок. Але у них не було ані кохання, ані навіть симпатії – Нелл та Вуді щиро ненавиділи одне одного з пелюшок і жодної зустрічі не проходило без взаємних образ словом, а то й ділом. Якщо зважити те, що жили вони в сусідніх будиночках і зустрічалися дуже часто, можна зрозуміти масштаби цієї особистої війни.

Минав час, вони росли і розвивались – кожен по-своєму: Нелл виростала відмінницею і пай-дівчинкою, яка носить цнотливі спіднички, на сніданок їсть вівсянку, а зачіску та думки завжди тримає в однаковому ідеальному порядку. Вуді ж ріс копією свого батька-робітника – футболістом і любителем гучної музики та дівчат, у якого попереду була досить примарна надія на коледж, гарантовано ж долею було відрощування черева перед телевізором у сварках з огрядною дружиною. Але одного дня сталося диво і завдяки лукавості древнього індіанського бога головні герої прокинулися в тілі іншого. Така чудова нагода знищити імідж супротивника «зсередини» не могла пройти повз їх увагу, але чи дійдуть вони до останньої межі, чи може навпаки, відповідно народній істині пройдуть зворотній шлях від ненависті до кохання?

Кого вже тільки не обмінювали тілами в Голівуді – матір з донькою в «Чумовій п'ятниці», простого хлопця з живою «лялькою барбі» в «Ципочці», навіть просто давали нове тіло у вже класичній «Карі небесній», де головний герой в тілі Елен Баркін спокутував гріхи минулого життя. Зазвичай обмін тілами виступає інструментом для висвітлення різних світів та світоглядів, та джерелом жартівливих ситуацій, в які потрапляють змінені герої. Вигадати щось нове на базі цієї ідеї вже дуже важко, та треба визнати, що сценаристу Джоффу Діну та режисеру Ніку Харрену це вдалося – коли не сюжетом, то принаймні його подачею. Вони не стали загострювати увагу саме на проблемах знаходження жінки в тілі чоловіка та навпаки, як це робили автори попередніх фільмів на цю тему, навпаки – герої відчувають себе в нових тілах майже як в рідних, і ведуть себе відповідно. Головний акцент зроблений на розкритті світів людей з різних соціальних груп, волею долі перекинутих в середовище іншого – дівчина із заможної родини опиняється в переважно чорношкірому середовищі хлопців з доволі обмеженим не лише інтелектом, а й варіантами майбутнього, і відкриває для себе їх прості радощі життя, хлопець з бідної родини навпаки, опиняється в іншому культурному середовищі, потихеньку обтесується і розуміє, що народження в сім»ї робітника ще не ставить хрест на майбутньому – головне те, як ти сам це майбутнє будеш будувати. Не поступаються в психологічному плані головним героям і другорядні – чого вартий батько Нелл, який за відсутності дружини раптом ненадовго перетворюється на нормальну людину. Такі речі в молодіжній комедії виглядають досить новим поглядом – це вам не відкриття незручності ліфчика та високих підборів. Втім, останнього автори теж не цуралися, відкривши для героїв відповідно і «повну епіляцію», і вранішню ерекцію, але такі моменти не лише не були головними, виступаючи додатковими елементами пізнання протилежної статі, вони й подавались досить тонко, балансуючи між відвертою грубістю того ж «Американського пирога» та нереальною цнотливістю диснеївських підліткових комедій.

З додаткових приємностей варто відзначити по-перше чудову гру симпатичної Саміри Армстронг (її батьки кілька місяців самі невірно вимовляли це гельське ім'я, котре означає «сонце, що сходить» в англійській транскрипції як «Семер», доки їх не виправив один шотландець, ця ж помилка розповсюдилась і в ЗМІ) – вона настільки чудово виглядає в ролі підлітка, що навряд чи хтось скаже, не глянувши в її біографію, що насправді вона на шість років старша за ту ж Ліндсі Лохан, подружку якої Саміра грала в «Поцілунку на удачу». Якщо її партнер просто відображає симпатичну мрію усіх старшокласниць та й по всьому, то спостерігати за Самірою одне задоволення – фактично це фільм її ролі. Ну а по-друге – у фільмі досить непоганий саундтрек, зібраний з популярної молодіжної як поп-музики, так і репу. І хай злостивці іронізують над тим, що деякі недолугі прокатники прив'язали цей фільм до імен двох з десяти його продюсерів, а саме подружжя Елтона Джона та Девіда Ферніша – якщо їх вплив на фільм і був присутній, то він був лише позитивний, і навіть самоіронічний, і якщо завдяки їм на екранах буде такими фільмами порушена монополія «Південних централів» та «Білявок в шоколаді» – то моя їм подяка.