Іра Цілик, «Післявчора»: Про щастя
Шведська письменниця Туве Янссон якось сказала: «Кожен письменник певною мірою пише про самого себе». Виходячи з цього припущення, зрозуміло, що молода українська письменниця Іра Цілик – щаслива людина. Принаймні її перша прозова книжка «Післявчора» – саме про цей особливий стан людської душі.
«Щастя є» – під таким девізом завойовує кожен щабель своєї життєвої драбини героїня книжки, режисерка Кіра Буцім. Почавши з радикального вкорочення волосся та бажання отримати від життя все, а насамперед – черевики-«гріндерси», Кіра будує власний світ, в якому завжди є місце для кіно та звичайних людських радощів. Подекуди трагічне кохання та завжди пізнавальні подорожі, перші досвіди і вирішальні кроки. Що ж тут такого, скаже цинічний читач.
«Післявчора», цю суміш міського роману та біографічної повісті, відрізняє по-особливому ніжна та жіночна поетика. Це водночас емоційне зізнання в любові до Києва, де народилася і виросла авторка, та до життя, що ховає гостре відчуття втіхи у найпростіших речах. Власне, після збірки чуттєвих і дуже особистих поезій «Ці», що вийшла друком минулого року, саме натхненної поетики й чекалося від прозової спроби Ірини Цілик. Врешті, очікування майже виправдалися, незважаючи на виразний підлітковий наїв деяких епізодів.
Після успіху попередньої поетичної збірки Цілик її називають однією з найперспективніших авторок видавництва «Факт». Якщо говорити про прозу, то серед її головних принад – підкреслена щирість та мрійлива інтимність, виважена і водночас невимушена мова, незаяложені метафори та емоційний позитив. Такі ознаки припадуть до душі багатьом, хоча й важко сперечатися з тим, що основною цільовою аудиторією повісті стануть молоді жінки з вагомим життєвим досвідом та досі свіжими спогадами про дорослішання і самовдосконалення. У письмі авторки відчувається легкий ефект «дамського» роману, хоча до межі, за якою починається вульгарність сучасних бульварних книжечок, авторці ще далеко.
Аби особисто перевірити доцільність виданого літераторці кредиту довіри, зазирніть до свого післявчора через сторінки однойменної повісті Цілик. Обіцяю, навіть якщо ви ніколи не мали особливих симпатій до каруселі «Ромашка», вам захочеться на ній покататися. І вірте чи ні, а безтурботне гойдання ногами та відчуття вітру у волоссі просто не зможе не зробити вас хоча б трішки щасливішими.
