Йдемо з дитинства до Тараса
У кожної людини на світі є свій ідеал. Ним може бути відомий артист, письменник, поет, музикант, успішний бізнесмен чи політик. Ми обираємо собі за взірець саме того, на кого прагнемо бути схожим. Ще з дитинства намагаємося наслідувати особу, яку вважаємо ідеальною, мріємо досягти таких самих, або навіть більших, успіхів. Життя змінюється, приносячи з собою нові стандарти, нову моду та нові ідеали. І все це змушує змінювати наш світогляд, наше суспільство та наш світ взагалі. Але серед цього сучасного безладу, новаторського та постмодерністського бачення оточуючого нас середовища є місце вічному, яке ніколи не згине, не втратить свою цінність та цікавість.
Серед багаточисленних творів української літератури чітко вирізняються рядки великого Кобзаря, який міцно тримає свою позицію лідера. Саме Тарас Шевченко для багатьох із нас залишається взірцем, а його твори ми вважаємо зразковими. І цей ідеал не втрачає своєї популярності з плином часу, а навпаки, приваблює до себе нових читачів, змушуючи їхні серця то завмирати, то прискорено битися. Читаючи вірші Шевченка, ми знаходимо в них щось своє, рідне, близьке, пропускаємо через свідомість те, що відчував автор, думаємо так, як думав він, коли створював свій шедевр. Скільки почуттів, скільки болю та страждань, радості та щастя можна віднайти між рядками поета! Це приваблює та змушує черговий раз взяти в руки книгу, щоб знову заринутися у справжній вирій чужих думок та емоцій. Яких тільки тем не торкався поет у своїх творах! Це і панщина, і знедолене життя кріпаків, рекрутчина, важка доля жінки-матері, вірність і любов до батьківщини, палке або нерозділене кохання… І кожен рядок, кожне слово несе в собі крізь покоління генетично закодовану інформацію, яка вселяє надію в серця та змушує замислитися над своїм існуванням.
Лірика Шевченка сповнена глибокими почуттями справжнього сина України. Тут поет змальовує свою Батьківщину складною та багатогранною: то ліричною, то журливою, то гнівною. Автор захоплюється мальовничою природою, роботящими та чистими душею людьми, яких полюбив ще змалечку. Тарас не пише, а малює словами, бо і сам був частиною того світу, де народився та зріс. З віршів перед читачами постає у всій своїй величі свята і вічна Україна:
І все-то те, вся країна
Повита красою,
Зеленіє, вмивається
Дрібною росою;
Споконвіку вмивається,
Сонце зустрічає…
І нема тому почину
І краю немає!
Поет оспівує чарівну природу, але рядки його пройняті болем, бо страждання і горе народу, спричинене кріпацтвом, важким тягарем лягли на душу:
Аж страх погано
У тім хорошому селі.
Чорніше чорної землі
Блукають люди…
Село неначе погоріло,
Неначе люди подуріли,
Німі на панщину ідуть
І діточок своїх ведуть.
Тарас Шевченко пишався історичними діяннями українського народу, з гордістю писав він про віковічну боротьбу з нападниками та шляхтою. Величні образи борців за народне визволення ми зустрічаємо у творах «Гайдамаки», «Тарасова ніч», «Гамалія», «Чигирине, Чигирине…», де автор намагається достукатися до сердець сучасників, які ніби заснули у неволі. Скільки горя, скільки поневірянь та страждань виніс Шевченко за своє життя! У сучасному світі людина не змогла б стерпіти такої наруги, а тим паче, плекати після цього в душі надію на світле майбутнє, писати чудові твори на ті самі теми: батьківщина, народ, доля... Все йому знане: тюрма петербурзькая, Допит, заслання, жандармів люб’язності, Сині, безкраї степи оренбурзькії, Грати залізні… – Писав про Шевченка М. Некрасов. І ніщо не змогло морально зламати поета, змусити скоритися, опустити руки. Україна осяяна світлим іменем великого Кобзаря. Він є нашим великим генієм, нашим національним пророком, нашим взірцем, який спрямував вістря своєї поезії проти неправди і гніту, проти поневолювачів, царату та кріпосництва. Такою має бути справжня людина: незламною, сильною, твердою в своїх рішеннях, постійною в поглядах, принциповою та оптимістичною. Саме таким був Тарас Шевченко, який став ідеалом для багатьох поколінь.
Катерина Горбань