Євгенія Кононенко про «дітей-Х»
Мимоволі чи абсолютно свідомо, але масова ширвжиткова культура чинить вагомий вплив на людину. І письменники тут не є виключенням. Чи не після навали голлівудських кінокоміксів і у вітчизняній сучасній прозі для дітей з’явилися юні герої та героїні, котрі володіють надприродними здібностями.
Однією з таких, користуючись тією самою термінологією голлівудських блокбастерів, «дітей-ікс» є четверокласниця Неля – головна героїня книги Євгенії Кононенко «Неля, яка ходить по стелі». Мало того, що у дівчинки в залежності від настрою може змінюватися колір волосся. Так ще вона успадкувала від свого батька-програміста здатність підключатися до таємничої і могутньої Великої Системи для того, щоб знайти відповідь на якесь питання або допомогти другові.
Проте на відміну від тих самих кіноблокбастерів, такі паранормальні властивості не є чинником, навколо якого і обертається увесь сюжет. Подібна незвичайність і винятковість головної героїні це перш за все засіб загострення уваги на особливостях і проблемах співжиття дітей у класному колективі. Незалежно від того, чи володієш ти якимись надприродними можливостями, а чи просто не хочеш бути, як всі.
У чийому класі, скажімо, не було дівчинки, котру вважали найкрасивішою, і через це вона не вважала за ганебне керувати своїми однокласниками? Та хіба важко знайти у будь-якому класі бодай одну ученицю чи учня, котрі б самостверджувалися, доносячи на своїх приятелів класному керівникові або іншим вчителям. До того ж ті самі вчителі іноді у своєму ставленні до учнів виявляються «не на висоті».
Взагалі, як для дитячої книги, Євгенія Кононенко, на мій погляд, занадто зосередилась на описі перипетій вчительської роботи. Якщо той, хто хоч трохи попрацював у школі, посміхнеться при згадці, наприклад, про ті самі «наради» при директорі, велика частина яких присвячена переказу пліток, то не думаю, що дитячій аудиторії буде цікаво про це дізнатися. А можливо, таким чином авторка намагається пояснити юним читачам, що дорослі не завжди є всесильними й іноді, так само як школярі, змушені поступатися під тиском авторитетного оточення.
Безперечно, заслугою Євгенії Кононенко є те, що у своїй порівняно невеличкій за обсягом книзі вона встигає торкнутися багатьох проблем. І не лише проблем міжособистісних відносин – дружби, взаємодопомоги, сімейних цінностей. Авторка не втомлюється нібито мимохідь, але закцентувати увагу читача на тому, що, наприклад, віртуальна реальність ніколи не може замінити реального життя. Або якщо ти використаєш свій особливий дар проти інших, він неодмінно і дуже скоро спрацює супроти тебе. Сама ж письменниця, як на мою думку, і у прозі для дітей довела, що вона свій літературний дар використовує за призначенням.
А от чи погодяться з цим безпосередні адресанти твору? Слово нашому книжковому експерту – шестикласниці Катерині Бондаренко: «На мою думку, книга Євгенії Кононенко «Неля, яка ходить по стелі» є трішки фантастичною. Тому що зараз, по-перше, діти сучасні, і їм не стрижуть волосся батьки, адже вони ходять до перукарень. По-друге, я не зустрічала таких учнів, у яких би змінювався колір волосся залежно від настрою. По-третє, діти не встають посеред уроку і не ходять по стелі. Але опинитися у світі, де жила Неля, було б класно! Ходити по стелі, виробляти інші неймовірні штуки! Мені дуже подобається такий фантастичний світ!»
