Кіра Муратова: камера - мотор - книга
Рецензія на книгу Зари Абдуллаєвої «Кира Муратова: искусство кино»
Відомий вислів про те, що нема пророків у своїй вітчизні, особливо вірний щодо нашого кінематографа, точніше — щодо Кіри Муратової. Вже й російські газети та телебачення в один голос називають її українським режисером — а наші ЗМІ та критики все ще розмірковують, чи то визнавати її, чи віддати Москві... Відповідно, систематичних спроб бодай якось осмислити колосальний внесок Кіри Георгіївни у вітчизняне й ширше — світове кіно ми не робимо.
Що ж — це зробили в сусідній країні. В найавторитетнішому видавництві «Новое литературное обозрение» в серії «Кинотексты» вийшла книга Зари Абдуллаєвої «Кира Муратова: искусство кино».
Абдуллаєва — провідний російський кінокритик (приємно зазначити, що її блискучі звіти про світові кінофестивалі в Берліні та Венеції регулярно публікуються в «Дні»). Її стиль визначають глибина й проникливість аналізу і водночас вишуканість письма, підкреслено літературна мова її текстів — то окреме задоволення для будь-якого уважного читача. Все це є в новій книзі.
Загалом, Абдуллаєва досліджує творчість Муратової уважно та всебічно. Розділ «Лейтмотиви» включає в себе такі теми, як «Люди і становища», «Любов», «Смерть», «Діти», «Тварини». У розділі «Розрахунок і свобода» — глави «Люди і актори», «Монолог», «Середовище», «Рефрени», «Композиції». Розділи «Містерія-буфф», «Суспільство видовищ» і «№18» присвячені окремим фільмам, відповідно — «Астенічному синдрому», «Чеховським мотивам» та «Двом в одному». Детально проаналізовано всі роботи Муратової, серед них маловідомі: ще радянського періоду «Наш чесний хліб», «У крутого яра», «Пізнаючи білий світ» і короткометражки «Довідка», «Лялька», «Лист до Америки». Глави чергуються з надзвичайно цікавими коментарями третіх осіб — серед них люди, що в різні роки співпрацювали з Кірою Георгієвною, а також великий театральний режисер Анатолій Васильєв: дуже часто це доволі несподіваний, парадоксальний погляд або невідомі раніше моменти створення того чи того фільму. Опубліковані також раритетні тексти самої Муратової: оповідання «И птичку жалко, и кошку жалко», сценарії «Княжна Мері» (за твором Михайла Лєрмонтова) і «Чутливий міліціонер».
«...так случилось, что кинорежиссер Муратова работает в пространстве современного искусства, что, конечно, затрудняет контакт со зрителями, навсегда полюбившими ее ранние картины. Она не снимает (впрочем, никогда не снимала) так, как «принято снимать хорошее кино» или даже «плохое», а играет на другом поле и по другим правилам».
Ці слова у главі «Суспільство видовищ» здаються ключовими для розуміння концепції авторки книги. Абдуллаєва розглядає кінематограф Муратової саме у його зв’язках із ширшим спектром візуального мистецтва, де звичні традиції сприйняття справді вже не діють. Театр і образотворче мистецтво (Абдуллаєва аргументовано доводить спорідненість муратовської поетики з образністю художників-авангардистів ХХ століття, зокрема кубістів) мають тут не менші права, аніж кіно як таке собі стереотипне «дзеркало життя». Інакше кажучи, «предметом ее (Муратової. — Д.Д.) изображения становится реальность не только эмпирическая, но и театральная, кинематографическая, живописная».
Хай би як банально це звучало — цю книгу читати складно й легко водночас: мереживна, «філологічна» манера письма сполучається з чіткістю та прозорістю аналізу й висновків. «...Искусство кино» можна рекомендувати всім, хто ще не визначився зі своїм ставленням до творчості режисера: після такого проникливого аналізу неясних місць у її фільмах не лишається — а інтерес до них, хоч як це парадоксально, зростає.
Чи з’явиться коли-небудь настільки ж докладне дослідження в Україні — можна тільки гадати.
