«Коло Заспи» не обов’язково жити: в це коло можно просто іноді навідуватись
«Коло Заспи» - перша у нас заміська галерея. Вона розташована в Кончі-Заспі і дуже зворушливо «облагороджує» цей ландшафт, де, здавалось, для мистецтва місця нема – все давно продано, перегороджено і охороняється з собаками. З дороги, яка проминувши маєтки політиків і олігархів, звертає на дамбу, видно ошатний будиночок, навколо якого – чудернацькі скульптури. Дивні, витончені, химерні – але жодного тобі ліхтарика, розмальованої Білосніжки чи плямистої огрядної корови. Галерея об’єднує скульпторів, які працюють із садово-парковою скульптурою – саме із цього засновники починали, і зараз тут виставлені роботи В’ячеслава Гутирі, Юлія Сенкевича, Василя Татарського, Володимира Протаса, Віктора Липовки, Олега Косткевича. Іноді хорошому смаку бракує грошей, аби бути втіленим, і навпаки – гроші вимагають власників якось їх унаочнити. І от жахливі гномики, пародії на античні скульптури та інші нічні кошмари прикрашають подвір’я із англійськими газонами.
Засновники цієї галереї опинились у потрібному місці в потрібний час: виставлені тут скульптури мають шанс бути придбаними, а скульптори – показати свої роботи, у тому числі й тим, у кого після доїзду до галереї лишиться ще п’ять гривень на зворотню дорогу і копійки, щоб потримати когось із персонажів за пальчик. Адже хазяйка галереї дуже гостинна, і рада будь-яким відвідувачам. Вона із задоволенням проведе вас довкола, розповідаючи, в якому стилі працює кожен із підопічних, на яких салонах був виставлений, у яких конкурсах перемагав. А тоді заведе всередину, де ви побачите і Хоботарок із Зім-Бабцями Лесі Кара-Коці, і сталевих еллінів Володимира Іванова, й інших менш відомих, але теж по-своєму цікавих персонажів. Якщо придивитесь уважно – то серед професійних робіт побачите й дитячі твори, які дивно-гармонійно вписались у цей еклектичний інтер’єр.
Коли ми із фотографом Олексієм Фурманом опинились у цій галереї, на вулиці мело, сніг переходив у дощ і назад, небо було традиційного для останніх п’яти місяців сірого кольору, а в галереї – світло й затишно. Приміщення спеціально спроектоване й збудоване для виставкового залу, і це помітно неозброєним непрофесійним оком. Олексій іде фотографувати численних мешканців галереї, а я розпитую директорку «Коло Заспи» Лілію Майстришину, чим вони займаються у себе, в глушині, як співіснують із місцевим населенням, яка специфіка такого розташування і як вдається «заманити» столичних мешканців:
«Через те, що галерея заміська, люди можуть приїхати сюди вже після роботи і відійти від шуму, гамору, поспілкуватись, випити чашечку кави, подивитись експозицію. Експозиція змінюється майже кожного місяця. Відкриття виставки у нас – завжди свято, ми запрошуємо багато гостей. Галереї виповнився рік, і досить багато людей уже знають про нас. Вони приїжджають і кажуть, що їм не хочеться повертатись до міста.
В галереї працює дитяча художня студія, кожної суботи до нас приїжджають наші дітки. Ми влаштовуємо виставки їхніх робіт, бо вони теж вважають себе художниками, діти дуже талановиті. У галереї проходять майстер-клас із розпису фарфору, який проводить Борис Данилов. Молоді жінки відвідують майстер-клас із живопису. Ми проводили навіть концерт бардівської пісні. Тобто це такий осередок культури, «коло» – коло спілкування, коло художників, коло митців.
Біля нашої галереї знаходиться санаторій «Жовтень». Четвер – це у нас день, коли санаторій приходить до нас на екскурсію. Це – звичайні люди, я розповідаю їм про скульптуру, про живопис, і їм це дуже подобається.
Плануємо в подальшому проводити скульптурні пленери, і хотіли б, щоб роботи наших скульпторів прикрашали київські парки».
Ось так «скромна чарівність буржуазії» – людяна й мила.
Наступна виставка, на відкриття якої «Коло Заспи» запрошує 28 березня, - «Дар Посейдона» уже відомого читачам Сумно?Ком Володимира Іванова. В афіші можна прочитати про неї докладніше.
