«Котилася торба»: відчуй свою ностальгію
Не важливо, в якому місті чи селі ви народилися і виростали, чи бували колись у Чорткові, Кривому Розі, Тернополі, Кракові, Нью-Йорку та інших містах, про які пише у збірці есеїв «Котилася торба» («Критика», 2011) поет, есеїст, перекладач Василь Махно.Це аж ніяк не завадить пройнятися спробою героя-автора повернутися у місто своїх дитинства, юності, молодості – бажання хоч і утопічне, але нездоланно потужне. Бо ностальгія полює не тільки за тими, хто виїхав із країни (з 2000 року Василь Махно мешкає у Нью-Йорку). Туга за місцем – тим, яким воно було колись, рано чи пізно може наздогнати нас, навіть якщо ми нікуди не виїжджали. Ностальгія, про яку говорив Сергій Жадан: «Зникає дух старого Харкова, і я відчуваю за ним певну ностальгію», коли сумуєш за старими «наливайками, гастрономами, молочними магазинами, парками з побитими лавками…», хоч і розумієш, що «місто має розвиватися».
України й Америки в книзі найбільше, в унісон зі словами Мілоша Формана: «У кожного є дві батьківщини: країна, де ти народився, й Америка».
Есеї про п'ять найважливіших для автора міст формують першу частину книги, найбільш відверту й автобіографічну, хоча багато й заховано за ініціалами, розповідав свого часу автор. Кожне з цих міст має свою тональність, інтонування, свою музику й означення (в анотації): ностальгійний Чортків (саме звідти й покотилася торба поетового життя), брутальний Кривий Ріг (про філософію гри у «Футбол на пустирі», зворушливі образи бабці і діда тощо), химерний Тернопіль («Врубай свою музику гучніше, якщо можеш…» – місто, з якого письменник емігрував), парадоксальний Краків (транзитний і звідки близько додому), невичерпний у своїй множинності Нью-Йорк (домінантний у книзі). Друга частина – культурологічні есеїстичні студії на тлі мандрівної топографії: про «Сербський сюрреалізм» чи «Румунський синдром», про «Венеційського лева» чи «Колумбійську зиму», про те, чому Бродський несправедливий до Шевченка, про викривлене ставлення радянської влади до музики тощо.
Американські враження в есеях найяскравіші, зокрема Нью-Йорк, – місто, в якому нині живе і творить Василь Махно, яке він жадібно пізнає, вивчає, відчуває. Гарлем, Коні-Айленд, Бруклінський міст, Іст-Віледж... Поети і безпритульні. Поети як безпритульні й безпритульні як поети. Поет у Нью-Йорку, і цей мотив має тривати…
Звісно, Василь Махно не оминає теми еміграції, своєї і тих, про кого він пише: «Коли мене вкотре запитують, що означає бути українським поетом в Америці, то одразу виникає бажання запитати у відповідь: а що означає бути українським поетом в Україні? Америка принаймні байдужа до того, якої мови ти поет, і не вимагає від тебе жодних потверджень».
Ця книга за структурою нагадує джазові імпровізації. Не тому, що автор досить багато пише у своїх есеях про музику Луї Армстронга. А радше тому, що книга не має обмежувальних рамок, на кшталт «прокрустового ложа» абетки, географії, тем/
«Котилася торба» – мікс подорожніх нотаток, ностальгійних спогадів, культурологічних роздумів-розвідок та літературних описів. Мікс вражень та інформації, емоціо та раціо. Інтелектуальна й емоційна біографія автора. Джаз його життя.
