«Кріль по-берлінськи»: Як вижити всередині стіни

Вони були, мабуть, чи не єдині, хто дістав користь від руїни, спричиненої Другою світовою війною. Саме про них — картина польського режисера Бартека Конопки «Кріль по-берлінськи», котра ледь не здобула цього року «Оскара» як найкраща неігрова короткометражка і якою відкривався Сьомий міжнародний фестиваль «Дні документального кіно про права людини», що пройшов у Києві.

Бої відгриміли. Потсдамська площа заросла травичкою, тож хазяйновиті і зголоднілі берлінці облаштували город просто тут, у центрі міста. Вочевидь, посаджена там капуста врятувала не одну родину. Їдці на ту зелень знайшлися і на самій грядці. Господарі відповіли зведенням огорожі. Кролі, однак, віднаходили нові шляхи.

Одного дня довкола пасовиська почали зводити ще вищий паркан. Набагато вищий і міцніший, ніж усі до того бачені.

Конопка розказує про пригоди кролів, витримуючи ідеальний баланс іронії і драматичності: бере інтерв’ю в науковців, колишніх прикордонників, чиновників, вміло монтує кадри кролячих забав і політичних перипетій — усе те дозволяє режисерові перетворити природничий етюд на оригінальну розвідку історії ХХ століття.

Події навколо Берлінського муру показані крізь призму кролячих інтересів. Смуга відчуження між внутрішньою та зовнішньою стінами перетворилася на справжній заповідник для звірят. Ніхто в них не стріляв, навпаки, їх надзвичайно ефективно охороняли — з автоматами і собаками. Їхні природні вороги — лиси — не могли пролізти за огорожу. Для них сіяли свіжу травку, в них було безліч схованок під протитанковими їжаками. По-новому вражає знаменитий кадр із президентом Джоном Кеннеді, котрий дивиться з західного боку на Мур: у кутику фотографії, ледь помітним силуетом — кріль. Оця подробиця моментально знижує пафос усієї мізансцени: дрібна тваринка, яку абсолютно не хвилює протистояння політичних систем, хоча і живе вона прямісінько в епіцентрі холодної війни, виглядає як глузування природи з людських намагань постійно упокорювати собі світ.

Прийшовши до влади в НДР, великий любитель фауни Еріх Хоннекер почав ще дужче піклуватися про вухатих. Наказав помурувати ще вищу стіну, посилив охорону, встановив сигналізацію. Життя стало просто райським. Кролям не було чого більше бажати: знай собі жуй травицю, не забувай про кролиць і плодися. Пухнаста популяція стала навіть своєрідним предметом гордості прикордонників. Однак дивна річ: кролі (навіть вони!) забажали свободи і стали підкопувати Мур. І пролазити на західний бік. Таку чорну невдячність тваринолюб Еріх пробачити не зміг.

Несвідомих ссавців нищили із соціалістичною планомірністю: поливали отрутою, геть викосили траву, сформували спеціальні мисливські загони. Епізоди з десятками мертвих тушок моторошно нагадують кадри масових розстрілів, скоєних комуністами й нацистами.

Все ж вони вижили. І дочекалися падіння Муру. З’сувалося, що свобода — теж нелегке випробування. Останній кадр: кріль, що дивиться крізь шпару з ящика, в який його щойно зловили біля чергової садиби, — майже метафоричне завершення цієї трагікомічної історії про ціну неволі і волі. Отака доля кроляча. Чи не тільки кроляча?

Незалежно від відповіді, фільм Конопки є влучним зразком того самого сміху, що помагає людству розставатися з гірким минулим.