«Критичні дні»: відверті сцени на тлі брутальності та душевного спустошення

Вистава «Критичні дні» – черговий витвір мистецтва від харківського театру-студії «Арабески», в якому відкривається життя забезпеченої жінки, що банально обмежено лише черговим шопінгом, фуршетом та відвідуванням салону краси.

Виставу умовно можна розділити на такі події:
1. Елоіза (Чекає)
2. Дві жінки, які давно не бачились
3. Провінційні панночки у великому місті
4. П`яний вальсик
5. Гардероб
6. Косметичний салон
7. Дівчата і хлопці (яких забирають на війну)
8. Лялька і прибирання
9. Дівчата, які чекають на хлопців
10. Кінотеатр
11. Фатальна п`янка
12. Моя мила (зґвалтування)
13. Реклама (фільм)
14. Елоіза (фінал)

Отже, сама вистава – це безупинні розмови подруг «ні про що» на перебій, які насичені лише життєвими дрібницями, за якими ховається душевна порожнеча Елоізи (головна героїня), пасивність до долі власного чоловіка та доньки. Досить влучним є те, що донька представлена глядачу в вигляді ляльки на кшталт тих, які використовуються в ляльковому театрі. Саме із зображення доньки у вигляді ляльки випливає байдуже віддношення Елоізи як до дитини, так і до світу.

У виставі є багато неординарних моментів. Цікава гра акторів підкріплюється музикою відомого польського композитора Миколая Тшаски, спроби поєднання «німих» персонажів з «розмовляючими». До того ж це поєднання настільки іронічне, що «німими» персонажами якраз є чоловіки. Але лекція з «користування тампонами під час критичних днів», яка, власне, і розпочинала виставу та заповнила глянець програмки, в суміші зі слайд-шоу, яке відбувалось на сцені, в стилі «еротичної фотосесії», зламали будь-які рамки, які б могли назвати виставу звичайною, натомість показали новаторство та оригінальність режисерської роботи Світлани Олешко.

«Критичні дні» – це одна з тих вистав, що викликає обурення у покоління «бальзаківського» віку. Може, тому глядацькі вікові рамки обмежились десь до 40 років. Насправді, «Критичні дні» – це вистава, яка ховає в собі велику частку психоаналізу, відверті психологічні сцени, які відкриваються на тлі брутальності та душевного спустошення.

Вирішальне слово було за публікою – аплодисменти стоячи, квіти акторам, сльози на очах глядачів та акторів.

Світлини: Рущенко Юлія