«Лабіринт» Кейт Мосс: 800 (к)років до таємниць минулого
«Крок за кроком. Pas a pas»... Крок за кроком можна зайти далеко. Наприклад, помандрувати у часі – десь на 800 років у минуле, повільно проходячи близько 600 сторінок «Лабіринту» Кейт Мосс, – 600 сторінок із запахом старовини, звучанням ритуальних слів та присмаком жорстокості.
«Лабіринт» Кейт Мосс особливий. Звісно, не тому, що дуже швидко цей роман став бестселлером, і навіть не тому, що здобув літературну премію «British Book Awards» як «Краще читання року» у 2006-му.
Це – особливий лабіринт двох епох, плетиво, де перетинаються дороги Франції XXI та XIII століття і відроджуються втрачені вміння та забуті ритуали.
Роман починається досить тривіально: у 2005-му році пересічна англійка, доктор філософії Еліс Таннер, потрапляє на археологічні розкопки в Піренеї. Звісно ж, саме їй «щастить» знайти в печері зображення лабіринту та каблучку, а знахідки, звісно ж, тягнуть за собою неприємності. Але (хто б сумнівався?) головній героїні не позичати цікавості, тому вона намагається дізнатися таємницю лабіринту.
Здавалось би, типовий початок першого-ліпшого детективчика, якби не кілька «але»: напівсни-напівспогади міс Таннер, а згодом – поява Алаїс. Відтепер «Лабіринтом» можна йти двома шляхами: за Еліс, котра шукає істину ( а тим часом ті, кому ця істина відома, за нею стежать), чи за Алаїс, якій також загрожує небезпека, але на дорогах середньовічного Півдня Франції, – і також через знак лабіринту.
Ці шляхи дуже схожі, – як, зрештою, й історії двох жінок. Еліс подібна до Алаїс ззовні, Еліс, як і Алаїс, не бракує мужності та відчайдушності робити все по-своєму, обидві бачать сни про своє ж минуле; і в обох них на дорозі стане приваблива небезпечна жінка. Чи не забагато збігів? (До речі, скажу по секрету: таких «героїв-двійників» у романі чимало).
Авторка не просто проводить нас стежками Півдня (перепрошую, двох Півднів) Франції, – вона розкидала різні шматочки великого «пазлу» і спостерігає, як ми плутаємося між схожостями характерів, доль, імен. А коли, здавалося б, жодна частинка не лягає на місце, Кейт Мосс дає «підказку»: кожен сучасний герой продовжує шлях свого середньовічного «двійника». Вона пропонує нам черговий сон чи видіння, малює фамільне дерево, знаходить в інтернеті історичні довідки. Але це робить авторка, я ж просто не маю права підказувати, чи то пак ще більше заплутувати вас у цьому лабіринті імен та часу, бо саме ви маєте пройти цей шлях. Крок за кроком.
Ви для початку хочете дізнатися, якого жанру цей роман? Скажу чесно: достеменно не знаю. Мабуть, у першу чергу, історичний. Тут ідеться про витоки інквізиції – не в Іспанії, а у французькому Ланґедоці, на початку XIII століття. Тоді ж до «хрестоносців» долучилися барони з Півночі, аби загарбати ласі південні землі. Невдовзі похід духовенства проти катарів («добрих людей») перетвориться на загарбницьку війну, а релігія – на виправдання нелюдської жорстокості завойовників.
Але ж «Лабіринт» – це також книга «богословсько-містичного» змісту. Катари, єретики, Грааль... «Святий Грааль справді є міфом, привабливою казкою. Проте існування Грааля також поза сумнівами», – говорить Одрік Беяр, найзагадковіший та найстаріший герой роману. Суперечливо чи логічно? На думку Кейт Мосс, оспівана у французьких епосах святиня походить зі Стародавнього Єгипту. «.... на початку часів, у землях Єгипту, Майстер таємниць дав слово й письмо. Дав життя». Але про це – на останніх сторінках роману...
І, врешті-решт, це – пригодницький роман, – жодних сумнівів, повірте на слові.
Втім, невже жанр – це так принципово? «Лабіринт» є універсальним. Він змусить шанувальників містицизму думати про символи вічного життя, реінкарнацію, заховані скарби катарів, про таємничі церемонії (взяти участь у них може лише обмежене коло людей, але нам, звісно ж, дозволять підглянути). Але у цьому плетиві не буде нудно й втомленим від «усіх-цих-клонів-кодів-да-вінчі», бо перед ними – захоплива історія Франції, історія переможених. А на її тлі – напруга погонь та втеч, перемог та поразок, помилок та відкриттів, – словом, усього того, що «не навантажить» при прочитанні.
Крок за кроком проходимо крізь середньовічні брами, долаємо гори й зупиняємося у печерах. Крок за кроком впізнаємо середньовічних персонажів у своїх сучасниках. Цеглинку за цеглинкою кладемо свої здогадки у головокрутку часу. Дрібничка за дрібничкою надолужуємо прогалини у знанні французької історії, цікавинок її південних містечок, звучання французьких діалектів.
Я не зможу дати вам вказівки, куди прямувати у цьому вишуканому лабіринті пошуків та втеч, снів та реальності, кохання та зрад, старовини та сучасності, містики та буденного життя. Маю лише визнати, що в «Лабіринті» іноді світло, іноді моторошно, але завжди захопливо: він сам проводить вас до свого «центру» – легкістю викладу та динамізмом. Зрештою, яким ще може бути краще читання року? Саме таким, «як і має бути» (давня катарська мудрість).
