Лідер гурту «Гайдамаки» Олександр ЯРМОЛА: «Годі спати, боятися, лінуватися!»
Легендарний рок-гурт випустив у світ новий «протестний» альбом «Годі спати!», презентації якого досі відбуваються в українських містах.
Інтерв’ю з лідером гурту Сашком Ярмолою: що саме спонукало до створення «альбому-заклику, альбому-виклику, альбому-одкровення», у чому секрет успіху «неформатного» козак-року, музики, яку творять і виконують «Гайдамаки» ось уже понад двадцять літ.
«НОВИЙ АЛЬБОМ – ЦЕ НОВА КРОВ, НОВІ ІДЕЇ»
Від часу виходу їхнього останнього альбому минуло майже чотири роки. За цей час гурт «Гайдамаки» багато гастролював Україною, закордоном, отримував престижні нагороди, а 2012-го Олександр Ярмола повідомив про серйозні заміни у складі гурту. Нині колектив складається із «західної збірної», себто теперішні «гайдамаківці» – вихідці з Західної України. «Гайдамаки» доводять, що український рок щирий, патріотичний, потужний і максимально драйвовий.
Зі слів учасників, музика рідної землі, як і раніше, є основою творчості гурту. Однак альбом «Годі спати!», куди увійшло 13 композицій, – це таки нова кров, нові ідеї, нові підходи. З’явилося ще більше рокової важкості у звучанні, а соціальна, ба навіть бунтарська складова стала характерною рисою цієї роботи.
– Назва альбому витікає з однієї з пісень, де є слова: «Гей, Іване, годі спати. Україну рятувати випало тобі!» – коментує Олександр Ярмола. – Це означає: годі спати, боятися, лінуватися тощо. Заголовну пісню альбому написав Сергій Кузьмінський ще у 1990-х роках, але відтоді в Україні так нічого й не змінилося… Щоправда, ми творили пісні не лише соціально-спрямованими, а й відвертими, бо демонструємо все те, що на душі. Крім соціальних месиджів там є й інші почуття.
«Годі спати!» вийшов альбомом по-справжньому «гайдамацьким». Концерти, з якими колектив гастролює, насичені «чесною чоловічою природою, адже гайдамацька музика – це незалежний український рок без прогинання, загравання, безкомпромісний, патріотичний, без шароварщини та фальші...»
«ХОЧЕТЬСЯ, ЩОБ ЗАКОНОДАВЦЯМИ ДУМОК БУЛИ РОК-МУЗИКАНТИ, А НЕ ПОПСА»
– Олександре, а що таке «шароварщина», на твій погляд?
– Українця звикли змальовувати у вигляді товстого козака у шароварах, який їсть галушки, п'є горілку, весь час п'яний, ходить до куми й залицяється до неї… Це смішний цирковий стереотип українця поширюється, і от давайте будемо всі такими кумедними. Треба спростувати цей стереотип, бо козак має бути сухим, не впадати за кумою і не пити зайвого.
– Що саме тобі найбільше болить у сучасній Україні? Проти чого ти протестуєш?
– Боляче мені не лише за Україну, а за цілий світ, тому що все рухається до комерції, до того, що піар, презентація, те, як усе подається, означає більше, ніж сама творчість і витвір мистецтва. Не подобається мені й те, що за допомогою політтехнологій до влади приходять ті, хто в принципі не має керувати народами. Україна перебуває на краю прірви... Але я не політик і в мене, на жаль, немає рецепту, як це виправити. Я можу відреагувати на таке лише музикою.
– Чи співатимуть «Гайдамаки» на нових майданах, якщо такі будуть в Україні?
– Сто відсотків ви почуєте нас на майданах, але якщо в опозиції не просуватимуть своїх і не вдаватимуться до міжусобиць.
«ЧОМУ НЕ ЗРОБИТИ З УКРАЇНСЬКОЇ МОВИ ЩОСЬ ЦІКАВЕ Й МОДНЕ?»
– 8 квітня ти відзначив свій 46-й день народження. Чим він був особливим?
– Нічим, я працював цілий понеділок і не відчув ніякого свята. Трохи навіть роздратований був із цього приводу.
– І все ж з якими думками переступаєш нову межу життя?
– Увесь час я розвиваюся, не топчуся на місці. Мені хотілося б, аби рок-музика знову стала актуальною, щоб рок-музиканти були законодавцями думок людей, а не сучасні тренди, які в головах. Бо проти чого ми протестуємо? Так, проти ситуації, яка склалася в країні. Але не лише проти цього. Що сталося з думками людей і що сталося з сучасним музичним мистецтвом? Колись ранній гурт «ВВ» дуже інтелектуально стібав пафосний рок, це було цікаво, відбувалася певна революція. «Брати Гадюкіни» теж співали про особисте, й люди тяглися до цього, бо знаходили віддзеркалення, бачили у цьому щось своє. А що сталося тепер? З'явилася ціла хвиля поп-гуртів, які використовують хіба кліше. Якщо це балада про любов, то вона така ж, які ми чули в 1990-х… І люди почали думати цими рядками, оті рекламні слогани в них у головах! Люди не вимагають, мовляв, а викиньмо всю цю пластмасу, а розкажіть, що ми маємо слухати, що ми насправді хочемо… Люди читають не Достоєвського, а весь цей сурогат. І слухають сурогат, і мислять так само. Люди «їдять» те, що їм дають, навіть не замислюються, що можна спробувати щось інакше.
– Цікаво, що ж допомагає утриматися від усіляких шоу-бізнесових спокус «не попсовий» гурт «Гайдамаки», який, попри все, залишається собою і є популярним?
– Це, мабуть, досвід. Ми почуваємося як та боївка, що допомагає пробиватися через усілякі лави, а допомагає у цьому досвід. «Гайдамаки» – це ті, хто завжди протестуватиме й відстоюватиме ідеї незалежної України. Для мене, приміром, був капець, коли на святі в університеті Шевченка почув, що ведучі розмовляють двома мовами – українською та російською. Я ледве не встав і не вийшов із зали! Нині ми русифікуємо самі себе, а чому не зробити з української мови щось цікаве й модне? Якщо в Україні є російськомовний артист, який спілкується російською, думає російською, пише класні російськомовні тексти, то хай собі пише, але це навряд чи можна назвати українською музикою – це російська музика, яка записана в Україні.
– Що порадите молодим гуртам, які й собі хочуть пробитися на велику сцену?
– В Україні бракує хороших гуртів. Тож треба думати, що ти хочеш сказати і впевнено робити так, щоб сказати це якнайкраще. Кожен має пробиватися й намагатися сказати, що він хоче, а не дивитися, що від нього хочуть почути.
