«Лікарня на відлюдді» Олексія Волкова: просто додай води

Назвати скромним Олексія Волкова, що в 2007 році започаткував у видавництві «Зелений пес» власну серію з гучною назвою «Маестро інтелектуального детективу», язик не повертається. Цього року лікар і письменник з Тернополя вирішив вшанувати колег і професію взагалі, тож видав детективну історію «Лікарня на відлюдді».

Вже сам перший розділ написано до болю схематично. Продовжуєш читати і впевнюєшся, що тримаєш в руках майже готовий сценарій до телевізійного «мила» (тільки додай води, що називається). Однак, якщо у популярному в часи мого дитинства чеському серіалі «Лікарня на краю міста» чи американській «Швидкій допомозі» був хоч якось продуманий сюжет із правильно підкресленими деталями та потужним психологізмом, то в «Лікарні…» маємо блискавичне миготіння епізодів та подекуди втрату власне детективної лінії серед щоденних реалій українських провінційних лікарів. Однак не динамізмом єдиним живе детектив, а інтелектуальний – то й поготів.

Отож, лауреат літературних конкурсів Волков пропонує аудиторії повість о полку медичнім, яка гарантовано і відчутно розширить читацькі знання про лікарський жаргон та побут хірургів. У забутому Богом містечку Тачанові є лікарня, де вирує життя, а команда хірургічного відділення регулярно шиє печінки, ріже апендикси, губить серветки у животах хворих і навіть дистанційно лікує геморої (і де тільки береться робота у такому малому населеному пункті?). Детективне починається за дивних обставин, коли одному з лікарів знайомий «браток» пропонує «реальні бабки», аби тільки той покинув роботу в місті та дещо для нього розвідав у провінційному шпиталі. Далі – п’ятсот сторінок, присвячені виконанню обіцянки бідолашним хірургом.

Для будь-якого письменника високий рівень продажу його книжок – бальзам на душу. А якщо хтось ще й екранізує – про що ще мріяти? У випадку «Лікарні на відлюдді» сценарій вже готовий, та й попит на серіальне мило ще існує, однак претензія на «інтелектуальність» цього творіння видається самовпевненою. І навряд чи книжка набуде ознак «інтелектуальності», навіть за умови конче необхідної редакції тексту на предмет видалення численних русизмів та заяложених повторів (тільки виразів на зразок «його вираз обличчя свідчив про…», «на її обличчі відбилося…», «його обличчя посів вираз…» у книжці більше ніж забагато). Пересічні українці, а особливо колеги Волкова по цеху, прикипали би до телевізорів щовечора, аби послухати такі собі теревені на кухні хірургічного відділення про нагальні проблеми – ринкові стосунки з пацієнтами, проблеми галузі та країни в цілому, вірність клятві Гіппократа, лікарські помилки та особисте життя кожного у вигляді бонусу. А от любителям інтелектуального чтива краще пошукати деінде.