Вечір Стуса: «Людина, яка піднялася на великі духовні висоти, там не загубиться»
Цьогоріч Василеві Стусові було б 75. Минуло лишень 27 років після його відходу, а постать його виросла – від зека, якого можна було безкарно вбити, – до великого поета, перед іменем якого схиляються з пієтетом і замовкають навіть недруги. Василь Стус прожив коротке життя – 47 років. Так, як Шевченко.
Побувала на вечорі «Народ мене почує», присвяченому 75-літтю від дня народження великого поета, й пройнялася виступом друга Василя Стуса, теж політв’язня радянського режиму Євгена Сверстюка. Ось кілька його цитат.
«Василь Стус народився не в найкращу пору: 1938 року не ХІХ століття, яке ще можна було витерпіти, а ХХ-го. Якщо подивитися на його творчий шлях, то він є прикладом чогось несподіваного та дивовижного. Бо як поет, що його не друкували в юності і переслідували за кожне слово у концтабірні роки, зумів реалізуватися майже в десяти томах?! Це явище дивовижне!»
«Якщо говорити про якість поезії Василя Стуса, то це теж явище дивовижне. Бо те, що він писав до ув’язнення: оте відчуття тривоги, неспокою та абсурду колишнього життя, – не викликало великого захоплення у читача. Стус у шістдесяті роки не був популярним поетом. Лише невелике літературне коло розуміло, що то дуже великий талант. Але реалізувався він хіба тоді, коли потрапив у найтрагічніші обставини епохи, коли його гнів, обурення та неприйняття знайшли своє виправдання у реальності репресій. Для багатьох це були втрачені люди, а Стус став великим поетом. Себто він реалізував себе у жахливу епоху, за жахливих обставин повною мірою. І, як кажуть, Бог своє береже. Бо на початку 1980-х ніхто не міг сказати, що, крім його листів до рідних, щось іще вціліє. А виявилося, що вціліло дуже багато. Це якоюсь мірою притча: не треба скаржитися на погане життя та несприятливі умови. Якщо є великий талант, то він себе реалізує. За будь-яких обставин».
«Багато хто сперечається, був Стус героєм чи передусім поетом. Дехто категорично проти ідеологізації його постаті, проти її героїзації. Мовляв, а давайте говоритимемо про Стуса, як про звичайну людину, яка реалізувала себе у поезії. Говоріть. Хто кому забороняє говорити?.. Я лишень думаю, що тим людям немає чого сказати. Ніде не дітися – Стусова біографія – героїчна. Він створив міф свого життя, прометеївський міф. Щоправда, чи народився він таким, чи став, ніхто не знає. Втім в Україні з’явився свій Прометей, який дав зразок символу нескореності».
«Василь Стус – людина з тонкою душевною організацією, з абсолютним чуттям моралі та етики не міг би жити, якби його випустили на волю, він не зміг би пристосуватися. І провидіння спрацювало на те, що він потрапляє у концтабір, для нього це стало майже тим, що для багатьох праведників, які були грішниками».
«Він розмовляв з начальством табору, ніби розмовляє зі злочинцями: «Ви – бандити!» На 36-ту зону, де був я, приїхали деякі в’язні з Мордовії і стали з побожністю говорити, мовляв, а ви знаєте, ми сиділи зі Стусом!» Я був заскочений. Чому з таким пієтетом і побожністю вони говорять про нього? А тому, що вони відгукувалися про людину, яка поводиться так, як людина з легенди. Назвіть це героїзмом, нескореністю, але це неординарна поведінка. І ця поведінка чисто донкіхотська, геть не співвідносна до обставин, у яких перебував Василь Стус. І вона такою була постійно: на засланні, після повернення до Києва і після нового вироку».
«Можна запитати: навіщо все це йому було? Але я себе не вибираю, і ви себе не вибираєте. Ви є такі, які є. І Стус – от він є такий. Із глибокою правдивістю почування. Якщо б він сам не доріс до тих понять і відчуттів, він не був би тим поетом, якого ми зараз вивчаємо й любимо. Отож життя поета і його творчість у наших умовах – то майже завжди так, як у Шевченка».
«Гадаю, доречно поміркувати, а що було б, якби його врятувати? Бо такі спроби були. От між нами були особливі стосунки й пошана, але в останньому листі він надіслав мені дуже різку відповідь з приводу спроби якось залагодити його ситуацію перед арештом. Тобто я розумію, що коли чоловік несе хрест і йде на Голгофу, не ставайте на його дорозі. І не приставайте з порадами. Він дуже добре знає, куди він іде і для чого. Стус навіть це сформулював: «Україна потребує жертв найкращих. Україна нині потребує жертв».
«Нині не просто його слава росте. Його слово росте, проникає в глибини, і, як не дивно, навіть у наш нікчемний, споживацький, ледачий вік є люди які люблять Стуса. І люблять його поезію. Це свідчить про те, що людина, яка піднялася на великі духовні висоти, там не загубиться. І там її знайдуть та знаходитимуть і теперішні покоління, і майбутні».
