Маємо нарешті всього Тартака на одному диску

Вихід в світ mp-3 збірника – подія, знакова для будь-якої групи. Тепер ми маємо нарешті й mp-3 збірник одного з найкращих й найцікавіших гуртів України – всіма нами улюбленого «Тартака». В збірник увійшло 5-ть альбомів, а саме «DEMO_Графічний вибух» (2001), «Система нервів» (2003), «Музичний лист щастя» (2004), диск реміксів «Перший комерційний» (2005) й «Гуляйгород» (2005), – словом все, що нам подарував Тартак за 10 років свого існування.


Загальновідомо, що «тартак» (укр. рідковж.) означає банальну лісопилку (Жиріновський ж знайшов десь в Житомирській чи Рівненській області лісопилку свого діда – чим не тартак для лоботомії божевільного Жиріка?). Музика Тартака, найяскравіший прояв аполонічної сторони української культури – це дійсно logos, божественна музика небесних сфер, про яку мріяли древні. Але, як і будь-що в культурі, воно є явищем амбівалентним: Сашкові підвладна ліра Аполона, але він може використати її й як циркулярку, переможну, всесильну й безжальну до своїх ворогів. Масова культура обертається зброєю, серйозним мистецтвом й потужним засобом соціальної інженерії (в найширшому значенні цього слова). Легкі й легковажні, розважальні тексти обертаються щонайпотужнішою соціальною лірикою, доречною «тут і зараз», й водночас світовим шедевром. Вона й є цією циркуляркою, яка вгризається в зачерствілість сьогоднішнього світі, в буденність повсякденного життя, зрештою в змертвілість людських душ. Слухаючи музику Тартака отримуєш класну порцію драйву, шалений заряд позитивної енергії, який дозволяє вгризатись в навколишні перешкоди як пилка, легко долаючи їх, й впевнено йти до поставленої мети, як, до речі, це робить всім ворогам на заздрість Сашко Положинський.

На превеликий жаль для мене, як естета, в mp-3 збірник не увійшов останній шедевр Тартака, – сингл «Україно, забивай!», який, якщо й не зумів стати неофіційним (тим паче офіційним) гімном українських вболівальників, проте дуже й дуже допоміг всім нашим національно свідомим громадянам в контексті останніх політичних подій. Якщо обмежуватися лише назвою, то «Україно, забивай!» (що й на кого цілком зрозуміло) є перекладом іншого хіта «Тартака» «Я не хочу!!!» на мову масової культури. Зрештою, блискуча в своїй лаконічності пісня «Україно, забивай!» цілком заслуговує на видання окремим CD, разом з кліпом й карооке, що й було зроблено, вже хоча б для того, щоб не занадто вибиватись з загальної картини mp-3 збірника. Також в mp-3 збірнику не знайшлось місця для жодних фоток або кліпів «Тартака». Зрештою, останні також були видані окремим збірником «Закліповані пісні, або Бачили очі, що купували».

В 2005 році в групі стався конфлікт, внаслідок якого групу змушені були покинути ді-джей Валік й гітарист Муха, які зайнялися власним проектом «Бумбокс». Якщо причиною конфлікту дійсно було «зіткнення бізнес-інтересів», то Сашкові Положинському хвилюватися немає чого, адже Бумбокс відверто програє Тартакові й в енергетиці, й в драйвовості, й, зрештою, в розкрученості бренду, принаймні поки що, та й цільова аудиторія у них дещо різна, так що ці мої зауваження є суто суб’єктивними. Зрештою, як казав класик, подивимося, який зі складу «Тартаків» ще стане класичним. Адже кажемо «Тартак», маємо на увазі «Сашка Полонинського», кажемо «Сашко Полонинський», маємо на увазі «Тартак», це вже з іншого класика. Хоча дві класні групи завжди кращі за одну.

Дехто закидає Тартакові в «опопсінні», але насправді еволюція групи цілком логічна – Тартак росте, й це просто чудово що йому є куди розвиватись. Сам Сашко Положинський з різкістю нонконформіста реагує на ці закиди, зі сарказмом зауважуючи, що, якщо йти за логікою цих критиканів, в українській культурі проект є альтернативним, коли його немає на телебаченні, й попсовим, коли є. Крім того, фактом залишається те, що навіть на такий попсовий канал як M1, на якому Сашко вів зокрема «Свіжу кров», заявки присилало багато альтернативних й важкому зичних груп, чим вони його вельми потішили. Зайва критика – завжди від заздрощів.

Веселі й іронічні тексти Сашка Полонинського завжди вселяють хороший настрій, як вже було сказано. Кілька зауважень щодо моїх улюблених зразків його творчості: «Це ваше свято» – Тартакові слід частіше грати цю пісню вживу, на публіці, негоже такій класній композиції звучати лише на наших комп’ютерах чи в наших плеєрах; «Я не хочу!!!», яку я змушений тут згадати вже хоча б через її суспільний резонанс, – один з багатьох неофіційних гімнів Помаранчевої революції, Реквієм тій політичній ситуації, яка, на жаль, склалася ще тоді й триває до цих пір в Україні; в «Гуляйгороді» бажано звернути увагу на перший трек «Ой нема того» – він-бо пробирає до самих кісток, до найтонших фібрів душі, по-справжньому сильна композиція, «это вещь посильнее «Фауста» Гете», як казав класик; з альбому «DEMO_Графічний вибух», яким «Тартак» власне й здетонував, – «Дивлюсь у себе в дзеркало й не можу зрозуміти, чому я такий гарний, чому такий талановитий?» – хотів би я, щоб це був епіграф мого життя, а «Кожнетіло» – взагалі справжній шаманський гімн. Слід сказати також про «Систему нервів» – вийшовши самому на вершину українського шоу-бізнесу, Сашко Положинський почав витягувати туди ж інших «молодих й перспективних» виконавців, й це вже на другому альбомі!!! «Тартак» – це вже не просто бренд, це знак якості.

Будемо сподіватись, що це далеко не останній mp-3 збірник (не кажучи вже про альбоми) Тартака й що Сашко Полонинський ще буде заставляти нас зрадіти якісною справжньою українською музикою, «...а всі, хто заважає, хай дрочать!!!» Поки ми не відкараскали їм все зайве циркуляркою. В фігуральному сенсі, звичайно.