Майкл Мерфенко: «Спостерігаю за усією Україною в Маріїнському парку»

Український художник Майкл Мерфенко утворив свій псевдонім із власного прізвища Мерфі та прізвища дружини Оксани Грищенко. Нещодавно Майкл презентував у Києві новий цикл своїх робіт «Гілізм». Ми зустрілися на Хрещатику, сиділи під магазином «Теранова» на лавці. Майкл Мерфі народився у Ґлазґо. Згодом батьки емігрували аж до Австралії. У Майкла – на чверть шотландська кров, на три чверті – ірландська.

– В дитинстві я не знав, що таке телевізор. – каже Майкл. – я ходив гратися на дуже велике поле, усе, що в мене було – це величезний простір: поле і Тихий океан. І ця природа зробила найбільший вплив на мою творчість.

Дружина Майкла – українка Оксана Грищенко, дочка Костянтина Грищенка, колишнього міністра закордонних справ, народилася в Києві.

– Ми познайомилися у Німеччині, – каже Майкл Мерфенко. – в Марбурзі. Оксана навчалася там в університеті, а я вивчав німецьку. Ми жили в студентському містечку. Не знаю, як так сталося, що ми знайшли одне одного, бо моя дружина – молекулярний біолог, а я – художник. Тоді ми розмовляли німецькою, бо я думав, що англійської вона не розуміє, а одного дня вона заговорила англійською. 1997-го мене Оксана запросила в Україну на День Незалежності. Я не знав, що це за день – усе, що я знав про Україну – це Чорнобиль. Тоді я приїхав і залишився тут – ми одружилися в Андріївській церкві. Оксана була в традиційному українському костюмі, а я – в шотландському. Мій свідок, шотландець Андрю, грав на волинці.
Зараз на життя нам вистачає з продажу моїх картин. Тільки в мене є проблема з українською. Але я її знаю краще за російську, адже вчу вже пів року. Починати треба було раніше, бо в Україні я живу постійно п’ять років. Але вперше приїхав сюди в лютому 1997 року.

В кого з відомих людей є картини?
Дарував я колишньому міністру економіки Володимиру Макусі. Взагалі картини рідко дарую, бо це мій хліб. Коштують вони біля кількох тисяч доларів.

У тебе була виставка в Америці. Там картини дорожче продаєш?
Ні, це нечесно, коли десять тисяч тут і п’ятнадцять там. Картини коштують однаково. В Україні просто купують рідко, бо можуть тільки бізнесмени.
До нашої політичної ситуації Майкл ставиться з усмішкою.
– Коли до мене приїжджали друзі із-за кордону, – розповідає художник, – то ходили – знімати ваші мітинги. Їх не цікавила Лавра чи Софія, вони зацікавились саме демонстраціями. А взагалі для них це зовсім інший світ, вони приїхали з Німеччини і розповідають тепер, що «ходили до іншої планети».

Комусь передаєш своє вміння малювати?
Так, ми маємо вже двох дітей: Соломії – дев’ять років, а Филимонові – сім. Ми спілкуємося вдома двома мовами: українською та англійською, хоча зараз набагато більше українською. Соломійка також малює, дуже багато малює і я часто підказую їй, як і що краще зробити. А от в мої оцінювання вона не вірить і каже, що оскільки я їй тато, я не можу об’єктивно оцінювати її роботи. Донька – артистична натура. Вона не боїться відкривати себе, любить творити: малює, вирізає з паперу, робить іграшки. Улюблене заняття – роздивлятися книжки з мистецтва. У нас з Соломією трапилась така історія – ми віддали її в одну школу – а там вона перестала малювати і читати, там їй відбили до цього охоту. На півроку. Непросто було повернути дитину до творчості. Наразі Соломія навчається в Школі Монтесорі – і там їй добре. А Филимон не малює, але він дуже музичний хлопчик. Головне, ні до чого не змушувати дітей, а ненав’язливо спрямовувати. Я вважаю помилкою, коли батьки примушують займатись тим самим, але ми Соломію не примушуємо, вона сама сказала, що буде художником.

 На всі запитання Майкл відповідає українською з невеличким домішком англійської та акцентом.

Як перейшли на українську?
Українську мову ми вивчали з Оксаною разом, оскільки в дитинстві вона навчалася у Москві, де її не викладали. Потім Оксана багато подорожувала з батьком, а коли Україна стала незалежною, повернулася з батьками до Києва, але українську вивчила не одразу. Зараз я займаюсь вивченням із викладачкою, а раніше тільки читав і слухав українською – так вчився.

З багатьма художниками знайомий?
Ні, я інтроверт. Я багато часу приділяю власним роботам і мені майже не залишається часу на спілкування.

Де відпочиваєш?
В Києві – Маріїнський парк – там дуже багато людей, можна спостерігати за усією Україною там. Я люблю ходити і спостерігати за людьми. А взагалі дуже люблю Західну Україну. Був два рази у Львові і подорожував західними селами – там дуже красиво. У Харкові був теж, але недовго, там мені не сподобалося, він такий, як Київ 10 років тому. А от Крим мені нагадує Австралію.

По закінченню нашої розмови до Майкла підходить бабуся і просить милостиню. Майкл дістає гаманець і віддає весь дріб’язок бабусі – ми прощаємося.

Фото: Євген Колесник