«Мідне серце» Леени Легтолайнен: гарячі фінські дівчата

Ура! Завдяки «Кальварії», Інформаційному центру фінської літератури та Посольству Фінляндії в Україні любителі детективів мають альтернативу трикопійочному російському чтиву – роман Леени Легтолайнен «Мідне серце».


Леена Легтолайнен – авторка серії детективів про жінку-поліцая. На перший погляд така задумка не викликає ентузіазму – у пам’яті спливають книги про Жюлі Леско та Каменську, де, здається, вичерпно змальований світ міліції-поліції за лаштунками. Та й порівняння головного персонажу роману з комісаром Мегре викликає підозри у певній вторинності... Але підкуповують слова про «смачне й ароматне» – саме так характеризує свою нову серію «Суничка» видавництво «Кальварія».

Детектив справді вийшов цікавий і не без підтекстів. Маріа – головний персонаж – зовсім не глянцева. Вона не хороша і не погана, не страшна і не красуня, не жінка-вамп і не закомплексована баба, а просто жінка, яких багато – рудоволоса, невисокого зросту, спортивна, любить випити та носити брюки. Хіба що у поліції працює – ось і вся її дивність. В інтригу детективу авторці вдалося вплести соціальні проблеми Фінляндії (ґендерне питання, хабарництво, недобросовісність у поводженні з коштами, безсоромність нуворішів тощо). Нічого не нагадує? Проте, чільне місце посідають все ж таки загальнолюдські проблеми – взаємини між батьками та дітьми, чоловіком і дружиною, начальником і підлеглими, ставлення до нижчих прошарків соціуму та сексуальних меншин...

У тексті поєднані кілька сюжетних ліній – вбивства, їх розслідування та розкриття, життя Маріа у рідному місті в дитинстві та під час описаних подій, її взаємини з чоловіками та життя людей, що її оточують.

Інтрига розвивається повільно – додаються все нові деталі, з чужих шаф випадає дедалі більше скелетів, з’являються нові підозрювані, а хто вбивця –невідомо, є лише припущення та підозри.

Шкода лише, що авторка дещо поспішила у кінці – останні 30 сторінок можна не читати, якщо, звісно, вам не цікаво, як Маріа вирішила свої особисті проблеми – бо все, що стосується вбивці, вже ясно.

У «Мідного серця» легкий, але не плаский сюжет, багато різних і неоднакових персонажів та приємний стиль, що вгадується завдяки перекладу Юрія Зуба. Перекладач був настільки старанним, що спробував передати навіть говірки мешканців різних куточків Фінляндії.

Загалом, книга якісна. Її найкраще читати у поїзді або у відпустці – щоб дати мозкові відпочинок, але не відчувати докорів сумління через опускання до рівня «низького» жанру.