Місько Барбара: «Поки існує університет культури Поплавського, кадрів у ВР не бракуватиме»

«Фронтпівень» гурту «Мертвий півень» Місько Барбара не розуміє, коли його називають секс-символом і порівнюють з лідером «Нірвани» Куртом Кобейном. Каже, «Нірвану» свого часу слухав, але не фанатів. Йому більше до вподоби були Pearl Jam. А зростав й узагалі на іншій музиці - старому рок-н-ролі.

Місько Барбара ніколи не прагнув титулів і нагород. Хоча, не відмовився б від «Оскара» чи «Золотої пальмової гілки». Натомість Національну премію ім. Т. Шевченка, звання народного і заслуженого артиста вважає «профанацією». Тож поки країна роздає звання «заслужених» тим, хто їх не заслужив, а «народними» титулують артистів сусідніх народів та різних-інших «інвалідів творчості», «Мертвий півень» працює над матеріалом для нового альбому на слова письменника Юрка Андруховича, який носитиме назву «Made in ЮА». А принагідно рекомендує читати нову збірку поезій «Ефіопія» Сергія Жадана, вірші якого гурт теж активно використовує.

- Робота над новим альбомом триває, навесні збираємося його «зареєструвати» у студії, - розповідав Місько Барбара. - Але перед тим, у березні, ще запрезентуємо давно обіцяний фільм про Львів «And the third Angel...», і це відбудеться не обов'язково у Львові. Так розпочнемо урочисті заходи з нагоди святкування 20-річчя «Мертвого півня», у рамках якого обіцяємо багато цікавого.

- Під час зйомок експериментального кліпу на пісню «Брат, піво кончілось», ви зазначили, що в Україні немає кіно…

- Це факт. У нас немає людей, які вміють знімати. І вони в тому не винні. Проблема у тому, що в нас немає де і як навчитися. Київ псує початківців, бо як тільки вони стартують, їм одразу вимальовуються «золоті гори», кліпмейкерство - xa-xa... Цей «тіпа гламур» профанує саму ідею кіно. Хочеш знімати кіно - техніка доступна, світло не треба виставляти і купувати дорогі «причандали» - o шостій ранку ідеальне природне освітлення. Набридли оці «понти-розмови» про мільйони, витрачені на «фіг зна що».

- Кіно немає, музика, як ви кажете, «в дупі». Нам немає що показати світові?

- Музика «в дупі», це якщо дивитися телевізор. А якщо шукати і слухати, то в Україні є багато хорошої музики. Хоча б «Мертвий півень». Колись мені подобалося, що робили хлопці з «Годо». Зараз теж багато нового хорошого, але ж їх по телевізору, як і нас, не показують... Останнє моє відкриття з Інтернет-простору, який є зараз єдиним альтернативним джерелом інформації, а не лише ресурсом для скачування порно, - львівський гурт Dalai Lama. А є ще купа не менш «кайфового», і не лише у Львові.

- Вас рідко критикують. Не бракує гострого слова в творчості?

- Критики як такої в Україні немає. Мас-медіа жовтішають, і це печальний факт. Немає людей, які мають достатньо освіти й ерудиції, щоб критикувати. Точніше, вони, можливо, є, але їх немає в друкованому слові, a тим більше в телевізорі. Про мене часом пишуть бздури, на які реагувати не хочеться, а часом я просто не розумію, про що мова. Людина, музична освіта якої почалася з Алли Пугачової, а вершиною для критики й досі є Театр ім. Лесі Українки, - не може адекватно реагувати… Критика нині потрібна, але адекватна.

- Музиканти в політиці - це вже стає традицією... Вас у політику не кличуть?

- Поки існує Національний університет культури Михайла Поплавського, якщо це взагалі можна назвати університетом, кадрів у Верховній Раді не бракуватиме. Я з повагою ставлюся до Славка Вакарчука за те, що він плюнув і пішов з того гівна. Питання: на фіга він туди влазив? Піком абсурдності став супер-перформенс «Вєрка Сердючка у ролі спікера Верховної Ради». Я туди не хочу. Та й не кличуть, бо я занадто маргінальна і непрогнозована особа.

- Країна активно, світ трохи пасивніше і в трохи інший спосіб, але так чи інакше всі говорять про кризу. На вашій діяльності криза залишила слід?

- Ні, мене криза не чіпає. Може, тому, що я не маю ніяких фінансових зобов'язань ні перед банками, ні перед ким іншим. Криза - це більшою мірою лише розмови. Глядачів у театрі наче не поменшало, слухачів на концертах також. Значить - усе гаразд. Часом здається, що все, що діється навколо, - спекуляція...

- Значна частина суспільства вважає, що кризу в країні створено штучно. Особливо до цієї думки схиляється молодь. На початку року декілька молодіжних організацій подумували над створення другого «Майдану». Якби склалася така ситуація, народ би вийшов знову на «Майдан»?

- Перш за все, я, як і всенародно обраний Президент, люблю цей народ, до якого сам маю нещастя належати (хитромудро усміхається). Цей «другий Майдан» якщо й має хтось творити, то тільки молоді люди, не зіпсовані. І якщо цю ініціативу не буде хтось намагатися в черговий раз використовувати (а певна річ, такі знайдуться), тоді це буде кльово і прекрасно. Я ні разу не шкодував про «Майдан». Інша річ, якими були наслідки... Тоді всі були щирі i чесні. Це був архіпрекрасний час. Усі любилися. Людина, яка це пережила, не може ставитися до цього скептично. Інша справа, що «Майдан» має чітку асоціацію з помаранчевими кольорами і певними людьми… Це був природній рух проти «куревства», яке творилося і твориться далі.