На студії українця в Великобританії записується Елвіс Преслі

Лідер гурту «Карпатіяна» з Манчестера, громадянин Великої Британії Юрій Балюк, чудово володіє українською. Ми зустрілися на фестивалі «Країна мрій». Там «Карпатіяна» виступали в трохи незвичному для себе складі – без англійських дівчат. Балюк – єдиний українець в команді. Проте гурт виконує українські пісні, поєднуючи їх з англійськими сучасними танцювальними ритмами. Вони прибічники стилю фольк’н’бас.

Юрій Балюк виїхав до Великої Британії, коли йому було 3 роки, з мамою. Жінка шукала в Англії свого батька — колишнього вояка УПА.

- Розмовляйте українською зі мною, будь ласка. – каже Балюк, - у мене проблеми з російською. Постійно в українських магазинах не можу зрозуміти чого від мене хочуть, бо кобіти в магазинах у вас розмовляють російською. Вперше ми з’явилися на сцені 1996-го разом із також англійським гуртом «Зе Укрейніанс». Так там навіть лідер гурту Пітер Соловка не розмовляє українською, тільки російською, хоча співає українською.

Кажу, що і не збирався говорити російською – продовжуємо розмову.

- Я маю п’ять англійських дівчат в гурті. – розповідає Балюк. – Вони вже багато років співають зі мною українською. А в Україну вони не змогли приїхати. Одна – одружується, інша – народжує дитину. Тому я знайшов собі українок з Києва. Вони краще співають українською, звісно.

- За скільки часу навчили сесійних співачок вашим пісням?
За страшенно короткий термін – усього 4 репетиції. Вони фантастично співають. Англійок я вчив кілька років.

- Як знайшли своїх співачок в Британії?
Я дав оголошення, що шукаю співачок і знайшов їх. Українок-співачок там не знайдеш. Коли їм сказав, що ми будемо співати українською, вони мене спитали, а що таке Україна? Я почав пояснювати: це країна, найбільша у Європі, холера. А вони відповіли: а, це десь біля Росії? А особисто для мене немає різниці, чи я англієць, чи індіанець, чи японець, головне – що ми граємо українську музику.

- А ви сам як вчилися української?
Мама вчила із самого дитинства, у три роки я опинився в Британії. Також мама мене привчила до народної української музики, яку ми частково і зараз відтворюємо у своїх піснях. Я завжди мріяв потрапити в Україну, із самого дитинства, щоб побачити усе, про що розповідала мама. А потім у 1996 таки приїхав. В мене був шок – наскільки вона живописна, і наскільки тут привітні люди. Тоді я захотів лишитися.

- А зараз?
Так, найближчим часом хочу купити хату у Львові. Для мами також, вона вже 82 роки має. Вона хоче зі мною вернутись. Я їжджу до України двічі на місяць. Бо за два тижні без України в Манчестері в мене просто їде дах. Я знаю, що там більші гроші, там краще життя, але для мене це немає значення.

- Чому ваші альбоми виходять в Англії, а не в Україні?
Востаннє в Україні виходили ще на касетах, просто я не можу бігати і скакати за українськими музичними видавцями, бо я пишу пісні, я працюю. Я сподіваюсь, що в Україні видадуть наш новий альбом, який вийшов кілька тижнів тому в Британії. Має вийти на «Атлантік-рекордс». Але ми ще не домовились з ними про гонорар. Я навчився, що в Україні треба спершу про гроші домовлятися. Але я трудно навчився – за ту видану касету я так нічого і не отримав тут. Але це моя вина, бо я дурний. Новий альбом називається «Eat My Borsch!» (З’їж мій борщ – англ.). Англійці не їдять буряк, вони його бояться, як Дракула боїться часнику, правда. Так вони хоч знатимуть, що таке Україна. Бо у Британії дізналися, де вона, тільки через БіБіСі, коли була Помаранчева революція. Тоді вони зрозуміли, що це не УССР.

- У вас є студія?
Так, у Манчестері, як буду переїжджати до України, перевезу і її, бо втратити студію – це як втратити ноги, знаєте. У мене там і «Зе Юкрейніанз» записувалися. І навіть Елвіс Преслі був. Правда, сам Елвіс Преслі. – Юрій робить паузу, - правда на той час він вже був мертвий. Але в мене записується товстенький чоловічок, який собі дійсно змінив ім’я на Елвіс Преслі. Він зовсім не вміє співати, але має велику душу і платить за запис мені.

- В Україні будеш заробляти студією на життя?
Безумовно, - каже Балюк, але за секунду відповідає, - Але нє-нє, стривай. Я цим не заробляю на життя. Я тебе не зрозумів. Я там заробляю гроші, а тут я їх витрачую. Я допомагаю дітям, хворим на СНІД в Україні. Одна третя заробітку з моїх дисків спрямовується до неурядової громадської організації «Дитинство без СНІДу», так що в Україні я аж ніяк не заробляю гроші. Я українець і я допомагаю українцям.

Фото: Аліна Замошнікова