категорії: інтерв'ю

Софія Андрухович: «Моя нова книга має смак червоної риби з лимонним соком і приправлена прянощами»

Софія АндруховичНа початку квітня у видавництві «Нора-друк» виходить новий роман відомої української письменниці Софії Андрухович «Сьомга». З анонсу нам стало відомо, що ця книга – то є «психологічний стриптиз, інтригуюча експедиція в особисту історію, енциклопедія травм, криваве розпатрання власного світу, щоби довідатися, що ж там усередині...» Промовисто, чи не так? Ми не могли втриматися від можливості поставити кілька питань безпосередньо авторці та поцікавитися, як власне Софія Андрухович характеризує свою нову книгу.


- Більшою мірою, «Сьомга» для мене – новий досвід. Звісно, від деяких набутих раніше речей відмовитись неможливо, тому що вони стали складовою частиною мене самої, мого способу писання. Це так, як з голосом – ти можеш говорити щоразу інші речі, навіть протилежні, навіть такі, які заперечують одна одну, але ж промовляєш ти їх своїм власним голосом, голосом, який змінити майже неможливо. Хоча, я думаю, колись мені цікаво буде спробувати поекспериментувати і з цим. «Сьомга» – це кілька історій з життя людини, розказаних максимально реалістично та детально, це своєрідний розтин певного періоду людського життя, така собі екскурсія місцями бойової слави.

Мені цікаво було написати книжку, наскрізь і повністю вигадану, в якій немає жодної правдивої події, правдивої на всі сто відсотків – і зробити це так, щоб читач вірив у її правдивість, щоб навіть я сама повірила у правдивість того, про що пишу. Це така собі лжепсихотерапія. Я хотіла, щоб у книзі не було надуманих, карколомних пригод, а лише історії, які – у мільярдах варіацій – знає і переживає кожна людина. Гострі, болючі, смішні, трагічні моменти, з яких складається кожна людина. Мала бажання зробити так, щоб попри цю «звичайність» книжка читалась цікаво, щоб вона захоплювала, щоб викликала впізнавання, подив і безліч емоцій. Іншими словами, мені йшлося про те, аби вкотре підтвердити загальновідому істину: будь-яке життя заслуговує на те, щоб стати книгою. І книгою цікавою. Наскільки мені це вдалося, судити читачам.

Пропоную погратися в асоціації.

- Відразу хочу попередити, що це лише мої асоціації. Впевнена, що у читачів вони будуть зовсім іншими. І сумніваюсь, що мої особисті асоціації якось характеризують сам текст. Вони радше трохи розкривають історію написання і мої стосунки з книгою. Крім того, «Сьомга» – дуже неоднорідний текст. Вона складається з шести частин, і ці частини дуже відрізняються одна від одної – і настроями, і героями, і способом написання. Навіть головна героїня у кожній частині інша. Так, ніби йдеться про шістьох різних осіб. Я писала «Сьомгу» півтори роки, і за цей час у мене змінювалися вподобання, трохи змінювались смаки, змінювалась я сама. Тому дати однозначні відповіді я не можу.

Якщо б «Сьомга» була музикою, то якою?

- «Сьомга» для мене тісно пов’язана з музикою, яку я слухала у період її написання: «Radiohead», «The Dears», «Franz Ferdinand», «The Killers», «Ilya», «The Cardigans», «Coldplay», PJ Harvey, «CocoRosie» та багато іншого.

Якщо б це був напій, то який?

- Дещо – бехерівка, дещо – бехерівка з яблучним соком, дещо – джин з тоніком, дещо – червоне сухе вино, дещо – шампанське брют, дещо – томатний сік, дещо – чай: чорний, зелений, білий.

Якщо це була рослина, то яка?

- Це було б щось потрібне і пахуче: базилік, м’ята, ореґано. Хоча, може, й зелена цибуля, помідори або гарбуз. Щось красиве і корисне.

Якщо це був би колір, то який?

- Червоний, чорний, рожевий. Взагалі-то «Сьомга» має багато відтінків. Але ці кольори, як на мене, переважають.

Якщо це була б пора року, то яка?

- На це запитання я точно не можу відповісти однозначно. Книга містить у собі всі чотири пори року, вона описує події, які відбувались і взимку, і влітку, і восени, і навесні. Вона для мене швидше – цілий рік.

Якщо це був би смак, то який?

- Звісно, «Сьомга» має смак червоної риби або морепродуктів, збризнутих лимонним соком і приправлених прянощами.

Нещодавно Ви отримали премію «Літературний Олімп» у номінації «За те, що природа НЕ відпочиває». Скажіть, Ваш батько виховував Вас якось по-особливому, щоб ота сама «природа» «не відпочила»? У якому віці Ви вперше прочитали батькові твори, і чи пам’ятаєте, які вони на Вас справили враження?

- Ця премія – то був такий собі дружній жарт. Не варто сприймати її серйозно. Ні, мій батько не виховував мене по-особливому, з самого початку батьки дали мені можливість самій вибирати свій подальший шлях і вирішувати, що і як я хочу робити. Мені взагалі чужий такий погляд на речі: на кому природа відпочила, а на кому ні. Я вважаю, що природа водночас і відпочиває, і працює на кожному з нас. Просто це треба вміти побачити і відчути.
Точно не скажу, у скільки років я почала читати батькові твори. Напевно, намагалась це робити відразу ж, коли вони з’являлися книжками. Інша справа – що я в них розуміла тоді, у дитинстві. Вочевидь, відчувала щось своє. Батькові твори викликали в мене захоплення – викликають його і досі. Завдяки захопленню, подиву і насолоді, які відчувала від читання (взагалі від читання, не лише творів батька), я і зрозуміла, чим хочу займатись у житті.

Вашому батькові Юрію Андруховичу нещодавно був день народження. Що Ви йому подарували?

- Кілька дівіді: з п’єсами Євгена Гришковця, концертами The Killers і Pink Floyd.

Хто був першим читачем роману «Сьомга» - Ваш батько чи чоловік?

- Першим читачем був мій чоловік Андрій Бондар. Він завжди є моїм першим читачем, порадником і редактором.

Кого із сучукрписьменників Ви б назвали своїм «літературним братом/сестрою»? (літературних батька і чоловіка ми знаємо)

- Батько і чоловік – це батько і чоловік, аж ніяк не літературні, а реальні. Вони теж письменники, але насамперед я їх сприймаю, як близьких людей, реальних людей, з якими можна поговорити, посміятись, подивитись кіно. Я не хотіла б жити у світі, де люди між собою перебувають у «літературних» стосунках. Це неправильно і нецікаво. Я не сприймаю інших письменників як родичів, я не хочу бавитись в жодну літературну родину.
В Україні так багато письменників, які викликають щире захоплення та повагу: Тарас Прохасько, Тетяна Малярчук, Сергій Жадан, Любко Дереш, Ірена Карпа, Галя Карпа, Отар Довженко, Віра Балдинюк, Павло Коробчук та багато-багато інших. Я радію, коли читаю їхні твори, коли отримую можливість зануритись у їхні світи, зустрітись з чимось новим і, водночас, зрозумілим. Крім того, всі вони чудові люди: цікаві, особливі, неповторні, дуже різні. Одне з найважливіших достоїнств цього світу – можливість спілкування з різними людьми, особистого спілкування і спілкування через книжки, тексти.

Чи є такий літературний твір, який Ви прочитали і пожалкували, що його написали не Ви?

- Є твори, настрій і відчуття від яких проходять дуже близько від моїх настроїв та відчуттів. Так близько, що в деяких місцях навіть доторкаються і перетинаються. Наприклад, це «Тропік раку» Генрі Міллера, «Обіцянка на світанку» Ромена Ґарі, «Дім на краю світу» Майкла Каннінґема. Таких книг багато. Вони можуть промовляти до тебе окремими сторінками чи реченнями, від чого виникає відчуття, ніби розмовляєш з давнім приятелем. Чи, радше, просто мовчки сидиш у товаристві давнього приятеля і тобі добре, затишно і комфортно від взаєморозуміння з ним. Але я ніколи навіть не думала про щось таке, як жаль за тим, що той чи інший твір написала не я. Бо навіть можливості такої я не бачу. Просто це нереально, я не могла б цього зробити, за жодних умов. Бо я не Генрі Міллер, і не Чарльз Буковські, і не Кадзуо Ішіґуро. Я Софія Андрухович і можу зробити рівно стільки, на скільки здатна.

Які три епітети, на Вашу думку, мають бути у кожній рецензії на «Сьомгу»?

- Не думаю, що мусять бути такі обов’язкові три епітети. Мені дуже хотілось би, щоб кожен читач «Сьомги» знайшов у ній щось своє, сприйняв її по-своєму. Реакції повинні бути різними, протилежними, суперечливими, не схожими одні на одних. Нецікаво було б, якби та чи інша книга (фільм, фотографія, пора дня чи року) однаково усім подобалась чи не подобалась. Розмаїття сприйняттів робить наші життя цікавими. У кожної людини власна шкала, за якою вона оцінює речі. Ця шкала залежить від багатьох чинників: від темпераменту, настроїв, уподобань, освіти, виховання, середовища, тощо. Та ж сама книга комусь може видатись надто відвертою, а комусь – сповненою недомовок та натяків. Тож не мені визначати ці епітети.

Ваші побажання читачам «Сьомги»

- Щиро бажаю усім вміння отримувати насолоду від деталей та миттєвостей, цінувати усе, що відбувається, перетворювати власні помилки на досвід і не шкодувати за минулим. А також приємного читання.