Нежіночий роман для жінок і не тільки
Почну з кінця. Тобто скажу, що коли ви не любите читати детективів, але вам цікава історична канва нашого життя, то можете сміливо братися за роман Наталії Тисовської «Три таємниці Великого озера», що цьогоріч виборов почесне друге місце серед лауреатів літературного конкурсу «Коронація слова». Якщо ж вам не до душі дотепер малодосліджені і втаємничені долі вояків УПА, але ви фанатієте від усіляких літературних досліджень та знахідок, тоді вам теж буде цікавий цей роман «із трьома невідомими». Але якщо вам не цікаве ні те, ні те, то вас однаково не залишить байдужою ця розповідь, адже є у ній і віддане кохання, і сестринська любов, і дружба, і зрада, а ще дивовижна подорож у далеке заокеанське містечко Буремна Затока, де живуть не лише червоношкірі індіанці та українські переселенці, а й хитре, тямуще і пустотливе руде божество койот! Себто письменниця подає шановному читачеві свій багатошаровий роман, як здобну випічку, начинену містичними, історичними, літературними та детективними прянощами. Тому, як у приказці, кожен Івась тут знайде свій лас.
І саме це чи не найбільше вражає: як вдалося авторці поєднати, здавалося б, непоєднуване, осучаснити несучасне і захопити далеким, а, отже, на перший погляд, байдужим та нецікавим. Беручи до рук книжку, на якій зображено плетений символ «ловця снів», аж ніяк не сподіваєшся прочитати у ній про сестер-киянок, що живуть у часи Другої світової, знайомих їм вояків-упівців, а ще про сучасну студентку магістратури північноамериканського Університету літератури Наталю, індійку Ожавашко та багатьох інших героїв, що зустрінуться не деінде, а в індіанському заокеанні. Мабуть, у цьому й полягає самобутність та письменницька майстерність Наталії Тисовської – не лише захопити цікавою історією, а мистецьки поєднати кілька сюжетний ліній, розкиданих у часі і просторі. Адже нині багато йдеться про те, що письменники пишуть про одного-двох головних героїв і видають це не за повість, а за роман. Тут же – усе за канонами жанру. І допомогли у цьому…
…власний досвід письменниці.
Те, що Наталія Тисовська працює завідувачкою відділу художньої літератури в одному зі столичних видавництв, неабияк дається в знаки уже в передмові до роману: вишуканий мовний потік заворожує, поглиблене словесне розмаїття влучне і помітне. От що то – знати, вивчати й використовувати багатства рідної мови! Пафосно? Але ж такого письма й бракує у нашій сучасній літературі. Бо нам хочеться читати «звичною, побутовою» мовою. А в кого ж тоді вчитися, як не у письменників? Крім цього пані Тисовська «трошки поїздила світами»: закінчила магістратуру Університету Лейкгед у Канаді "зі спеціалізацією у канадській літературі". Певно, саме там і дізналася якнайбільше про життя та побут північноамериканського племені оджибве, бо навіть була знайома з червоношкірим хлопцем, який став прототипом одного з головних героїв її роману – Петриком. Але, як на мене, оті надміру детальні описи тої чи тої дії (так, наче дивишся кінострічку, в якій хочеш-не-хочеш, а зважаєш на те, яким кроком ступив герой, у який чобіт він обутий, який слід залишив, на якій долівці)... Себто ретельні до дріб’язку відступи часом втомлювали чи то пак відволікали від головного (як, до речі, і містичні вкраплення, що хіба змусили звернутися по допомогу до інтернету, аби перечитати про індіанську міфологію). Але якби не все це, чи дізналася б, як саме котик Яро зводив у нитку білі вуса й раз по раз стріпував китичкою правого вуха, коли сніжинка приземлялася на нього? І якою є Буремна Затока поночі, чи коли випадає перший сніг? Питання суперечливі… Втім очевидною є…
…різноплановість творчості авторки.
Однією з таємниць Великого озера є ім’я невідомої української поетеси, чиї доробки вдається відшукати Наталці Тисовській, тобто головній героїні роману, якій авторка присвоїла своє ім’я та прізвище. Зрештою вона дізнається, що це молода киянка О.Б., яка залишила по собі чимало поезії. Тож якщо насправді такої авторки не існує, бо поки доказів цьому немає, але ж її поему «Бондарівна», що вміщена у роман «Три таємниці Великого озера» – таки написано. Отже, хто б не був автором цього драматичного віршованого твору, він талановитий удвічі, бо поема направду неабияк зачіпає... А ще годі оминути…
…непередбачливість розвитку сюжетних ліній.
Роман починається з убивства українського парубка на водоспаді Какабека, де він вів приватне розслідування. По його смерті дивним чином зникає і його червоношкіра подруга… Кому й навіщо убивати українця у невеличкому тихому містечку? І що таке знала індіанка, що її сліди раз по раз губляться? Розв’язка неабияк спантеличує і відповідає на чималу кількість запитань. І всю цю інтригу авторка містичних детективів "Соло для комп'ютера", "Останній шаман" та "Укус огняного змія" утримує до самісінького завершення: лише наприкінці розкриває читачеві усі карти, розтлумачує три таємниці Великого озера… І…
…закидає нові таємничі гачки.
Виявляється, продовження «Трьох таємниць...» уже написано! Про це письменниця зізналася в одному з інтерв’ю. «Саме тому, що стосунки деяких героїв у цьому романі не були доведені до логічної розв’язки», – розповіла. Отже, на тих, кому цікаві долі Наталки, Ожавашко, Петрика та їхніх друзів, чекає черговий шматок доброго читацького наїдку, чию рецептуру ми дізнаємося лише проковтнувши усе до крихти.
…Героїня роману "Три таємниці Великого озера" Наталія Тисовська жила у «холодній чужинській дірі» і навіть писала дисертацію, що «стосувалася художньої інтерпретації досвіду переміщених осіб на заокеанській землі». Їй відомо, що там, далеко, «небо зовсім не таке, як в Україні». І вона роздумує, що «захід є захід, і схід є схід… А хто ж ми, українці, – схід чи захід? Як переміщені особи – у вічному лімінальному стані: поміж двох світів, ні там ні сям…» Мабуть, їй хочеться, щоби ми нарешті визначилися, і щоби наше «поняття про українську культуру виходило за межі пирогів, голубців, борщу та гопака»… Ще й такі моменти маємо зауважити. Хіба ні?
Пані Жанно, дуже дякую за чудову рецензію! Ви підмітили все і навіть трошки більше :) Я страшенно люблю таких уважних читачів.
Бачите, якщо я вас спонукала почитати про індіанську міфологію, я своєї письменницької задачі досягла :)
Іще раз дякую!
Пані Наталю, якби ви знали, як мені було ніяково писати про вашу книжку, адже знаю, як ви ставитеся до рецензій:)) Втім, то лише читацький відгук, тому й насмілилася:) Щиро радію, що вам сподобалося, і що я дізналася багато нового з вашого роману:) І про койота – у тому числі:)) Дякую!
Невже у мене така погана репутація серед критиків? :) Та я наче ж нічого такого :)
Про койота буде більше в наступній книжці. Настільки більше, що я вже переживаю, чи не забагато :) Але в койота ще з'явиться подружка, бо в мене, як уже підмітили читачі, мало не всі герої ходять парами :)
Та не "погана", а вимоглива:) Я просто трохи перечитала ваших відгуків щодо нинішніх критиків, дізналася, на чий "зуб" вам хотілося б упасти... От і розхвилювалася. Але, як бачте, що більше боїшся, то – на краще:))
З вашим "зубом" усе гаразд, на нього приємно потрапити :)
:)) Дякую!
Цікаво, дотепно, притомно. Дякую. Рецензія досить добре інформує і навіть зваблює, в сенсі, – запрошує до прочитання, – що й повинно бути наслідком публікації текстів у цьому жанрі.
Пане Олегу, почути такі слова від Вас – неябика похвала. Невимовно тішуся. Дякую!
Чесно кажучи, маю прямо протилежне враження – як на мене ця книга нудна, написана непрофесійно, мова – нецікава (до пані Жанни – наявність більшого, ніж в інших авторів словникового запасу – ще не ознака доброї мови художньої книги). Шкода часу, витраченого на знайомство з цим "шедевром".
Варваро, а, може, не шкодуйте часу, однаково щось та й узяли з прочитаного?:) А "шедевром" цей твір ніхто й не вважає, наскільки відомо:)