Павло ТАБАКОВ: «Артист на сцені, як дерево, має пускати коріння у зал…»
18 жовтня популярний український співак, переможець телепроектів «Шанс» та «Голос країни» Павло Табаков вирушив у концертний тур містами України. Напередодні туру чимало журналістів мали змогу поспілкуватися з артистом. Аби не повторюватися із запитаннями-відповідями.
«КИЇВ – ЯК ВЕЛИКИЙ ОФІС, А ЛЬВІВ – ЯК ВЕЛИКА КАВ’ЯРНЯ»
– Павле, пісня «Згадуй», яку виконуватимеш на концертах, присвячена рідному Львову. Навіть на сцені ти справжній львів’янин – виважений, шляхетний, без усіляких епатувань та вибриків… Комфортно своєрідному та самобутньому артистові почуватися у сучасному шоу-бізнесовому морі? Що допомагає утриматися на плаву?
– Почну з того, що наш шоу-бізнес не має жодних правил. Бо якщо у Великобританії або Штатах він працює за певною схемою, тобто колись цей потяг запустили, і ось уже довго-довго він не просто рухається, а мчить, як стріла, то в нас хто як може, так і рухається. Відповідно якщо у шоу-бізі немає правил, то я маю можливість залишатися гармонійним. Це головне моє правило – бути в гармонії з собою. Не дозволяю ламати себе, свого музичного сприйняття та внутрішньої філософії. До речі, мені справді складно працювати з продюсерами, хоч я і пробував. Нещодавно один відомий київський продюсер сказав: «Ми можемо попрацювати, але якщо я скажу тобі, що треба записувати п’яту пісню, то ти однаково запишеш третю». Я несу своє і я такий.
– Мабуть, тому і йшов до популярності так довго?
– Так, я вибрав собі складний шлях, довгий, і розумію, що в моєму випадку саме так і мало бути. Ті, хто швидко вистрілює, ті швидко й падає.
– До речі, твоя з’ява у проекті «Голос країни» для багатьох була несподіванкою, адже порівняно з іншими учасниками шоу, ти вже мав дуже великий довід!
– Так, деякі співаки були початківцями, але дуже багато людей мали за спиною виграні конкурси, десятиліття на сцені, теж величезний досвід. Тож було цікаво і приємно з ними позмагатися. Є в мене така жилка й азарт. Але тепер не бачу конкурсів, в яких хотів би взяти участь. Хіба «Євробачення», але то коли матиму хорошу пісню.
– «Десь я блукаю, а в серці – лиш ти», співаєш у цій же пісні «Згадуй». Як саме впливає на Табакова місто, у якому він зростав? І чи важливими для тебе є місце та умови проживання?
– Є чудова фраза, що архітектура – це застигла музика. І так на мене впливає Львів: від його архітектури я отримую велике натхнення. У Львів я завжди повертаюся власне за натхненням. Бо Київ мене не надихає: він став таким комерційним! От як великий офіс. А Львів – як велика кав’ярня.
А щодо умов… По-перше, маю висипатися, бо вокалістові можна не доїсти, але поспати треба обов’язково. Тоді й голос звучатиме, й мислитимеш правильно. Ще мені потрібні хороші емоції. Бо коли немає настрою, людина губиться і починає деякі речі робити упівсили або й непритаманні їй. А коли йде позитивна емоція, маєш тонус і настрій, тоді все робиш правильно.
«ПИШУ ПІСНІ ЗА КЕРМОМ, У ЛІТАКАХ, У ДУШІ…»
– «Дякую небесам» – одна з найпопулярніших пісень у твоєму репертуарі. У ній висловлюєш вдячність передусім за те, «що тепер не сам», адже відомо, що ти одружений, маєш двох діток. Тим часом побутує думка, що артист і художник, аби творити прекрасне, має залишатися на самоті. Ти так не вважаєш?
– Є такий міф, що художник має бути холодним і самотнім. Я переконаний, що це маячня. Насправді потрібні лише умови. Маєш ти родину, чи ні, тобі потрібні умови для творчості. Щоправда, дуже багато пісень я пишу за кермом, у літаках, у душі. Натхнення ж приходить несподівано. Колись у потязі прокинувся о третій ночі й записав одразу текст і музику пісні. Потім продав її для російського фільму. Так сталося, що саме в цій стрічці запросили зіграти самого себе. (Йдеться про акторський дебют Павла Табакова у фільмі «Фото на документи», – Ж.К). Сцену зі мною теж знімали в поїзді. Так дивно, бо де написав пісню, там її й виконав.
– У цій та інших піснях ти багато співаєш про любов…
– Гадаю, все, що робиться у цьому світі, – завдяки любові. І мене як артиста дуже підживлює любов глядачів. Коли на сцені відчуваю, що зал починає на мене реагувати, взаємодіяти зі мною, то стає набагато легше співати. Є артисти, які перед концертом обходять зал, заповнюють його своєю енергетикою. Нещодавно був на джазовому фестивалі, куди приїжджав джазовий виконавець Боббі Макферрін, якого дуже люблю. Цей такий собі шаман творить голосом неймовірні речі. І от я дивився, як він розігрівається за сценою. Обняв дерево, постояв поряд, порухав траву, поговорив з землею… Кажуть, що артист, коли виходить на сцену, то, як дерево, має пускати коріння у зал. І от Макферрін позичає, не бере задарма, а позичає енергетику у природи й роздає її слухачам. Я теж намагаюся робити щось подібне, але це не так просто й не в кожному залі можливе.
«ЗНАЮ, ЩО НА ВОЛИНІ ЖИВУТЬ КМІТЛИВІ ЛЮДИ. ВОНИ ВМІЮТЬ ВИЖИВАТИ…»
– «Мене накрила снігом білим твоя зима, така зима», – йдеться у ще одній пісні. Чи ставалися у твоєму житті несподіванки, які так, як ото зима, накривали тебе з головою?
– Розповім одну щасливу й водночас сумну історію. Колись познайомився з дівчиною і вийшов у нас такий собі курортний роман. Півтора місяця у нас було шалене кохання. Але вона мусила їхати. Пам’ятаю, йшов снів, було холодно, і вже у вагоні вона почала плакати так, що аж вікна запотіли. А я біг за потягом і теж плакав. Цей випадок дуже нагадав мені цю пісню. «Січень сік в лице холодним снігом…» Такі ситуації запам’ятовуються на все життя.
– Не можу не запитати про рідну Волинь. Зокрема про Луцьк, у якому матимеш концерт. Щось пов’язує тебе з цим краєм?
– Був кілька разів у Луцьку з приватними концертами. А ще там є мої друзі. Знаю, що на Волині живуть кмітливі люди. Вони швидко реагують на різні життєві ситуації, себто вміють виживати, жити цікаво і в своє задоволення. Принаймні таких людей із Луцька я знаю.
Розмовляла Жанна КУЯВА, м.Київ, газета "Сім'я і дім"
