Павутиння Шарлотти (Charlotte's Web)

У маленького поросяти Вілбура вочевидь погана карма, через яку його постійно підстерігає смерть. Першого разу вона прийшла по нього одразу після народження – Вілбур народився слабким та зайвим, за що господар мав його вбити, але тоді маленька донька містера Цукермана відвоювала пацюка і зробила з нього живу ляльку, з якими так полюбляють гратися маленькі дівчатка.

Після такої невдачі невблаганна смерть вирішила зачекати до зими, адже воно «весняне», тому його майбутнє – чільне місце на різдвяному столі. І знову, дякуючи долі, йому допоможе сліпий випадок і життєва недосвідченість – він потоваришує з павучихою Шарлотою, а вона за добре ставлення обов'язково допоможе йому усіма методами, які тільки доступні для її маленьких восьми лапок.

Цей рік буде, мабуть, найбільш «тваринним» за всю історію голлівудського кінематографу – кількість стрічок різного роду, в яких задіяно маленьких сусідів людини по планеті, просто неймовірна. Цілком логічним виглядає завершення року так само, як він пройшов – під чергову стрічку про тварин. Іншою закономірністю сучасного кінематографу стають екранізації – вся рать сценаристів Голівуду не може забезпечувати індустрію прийнятної якості оригінальними сценаріями з такою швидкістю, тому за основу все частіше беруться або вже випущені колись фільми, або книжки. Черговим схрещенням обох симптомів став фільм «Павутиння Шарлотти» компанії Нікелодеон, яка вже відзначилась нещодавно мультфільмом «Рога й копита» на аналогічну тематику – життя тварин на фермі. Сценарій «Павутиння» базується на однойменній книжці Елвіна Брукса Уайта, а точніше на її адаптації для мультфільму 1973 року. Сам автор в нашій країні майже невідомий, навіть популярний колись фільм, знятий за іншою його книжкою – про мишеня Стюарта Літла, не змінив цього. «Шарлота» досить схожа на Стюарта в позитивних моментах – адже автор був один, але в повній мірі демонструє і негативні для екранізації сторони його творів.

Справа в тім, що обидві історії Вайта є, фактично, маленькими розповідями, казочками на ніч, що не передбачають бурхливий розвиток сюжету, велику кількість подій та героїв, глибоке розкриття персонажів і все таке інше – там проста схема, як в тисячах інших казок: головний герой, невелика халепа, та щасливий кінець з відповідною мораллю. І хоч «Стюарт» трохи більший за об'ємом та з більш активним сюжетом, але тільки Найт Ш'ямалан зміг створити одного разу чудо з таким невеликим першоджерелом – наступна частина трилогії про мишеня провалилась з тріском, а третя взагалі вийшла лише на відео.

«Шарлотта» ж не лише менша та дуже бідна на події, автори ще й зробили кінострічку на 15 хвилин довшою, що вбило її остаточно. Більше ніж півтори години глядач буде змушений спостерігати, як одна самовіддана павучиха буде рятувати порося від ножа лише за те, що воно одного разу відповіло на її крик душі. Інколи вона змушуватиме допомагати собі пацюка Темплотона – ці дві істоти тягнуть на собі тягар всього фільму, але їх маленьких сил не вистачає на все. Щоб врятувати ситуацію з такою основою, досить було трохи змінити сюжет, наповнити його додатковими маленькими сценками, подіями, героями, але фантазії іменитих сценаристів з досвідом таких цікавих, наповнених гумористичними ситуаціями мультфільмів, як «Втеча з курника» та «Лісова братва», не вистачило більше, аніж на сцену зі школою. Через це досить багато часу дорослі і маленькі глядачі будуть змушені нудьгувати, як те порося в хліву, зрідка прокидаючись на дійсно цікавих місцях, як наприклад плетіння Шарлотою чергової павутини чи війну Темплтона з воронами.

Реальні тварини, що розмовляють – це добре, але Гері Вініку варто було врахувати, що з часу «Стюарта Літтла» пройшло сім років, а від ще більш відомого «Бейба» – цілих одинадцять, і тому на одному цьому не виїдеш, треба докладати ще якихось зусиль, аби зробити фільм цікавішим, а не лише прямо передати маленьку казочку, розтягнувши її розповідь на сто хвилин.