«Погані» хлопці, які подобаються не тільки дівчатам
«Веселі хлопці» Том, Дік і Гаррі з прем’єри комедії у Львівському духовному театрі «Воскресіння» — насправді ті, про кого кажуть «погані» хлопці (саме так іноді й перекладають назву п’єси сучасного англійського драматурга Рея Куні). Водночас вони дуже зворушливі й по-своєму навіть сентиментальні.
Тривалий час у репертуарній афіші театру фігурує дуже комедійна і колоритна вистава «Він, вона, вікно, покійник» за п’єсою цього автора (режисер — Ярослав Федоришин). Успіх спектаклю спонукав колектив подарувати львівській публіці ще одного Рея Куні — «Том, Дік, Гаррі (Веселі хлопці)». У постановці Алли Федоришиної з’явилася динамічна й лірична, з елементами чорного гумору (покійник тут теж є) і фарсу, пластична й талановито зіграна (задіяно акторів Володимира Губанова, Петра Микитюка, Людмилу Петруленкову та інших) історія про щирі братерські почуття, про те, що родина для нас — понад усе, що тих, з ким виростали, ми захищаємо, хай що вони накоїли. Навіть якщо ті, з ким ми однієї крові, в очах інших є невдахами чи диваками.
Критики зазначають, що п’єса, єдина, яку Рей Куні написав у співавторстві зі своїм сином Майклом, саме завдяки цій співпраці вирізняється серед решти драм автора особливою ліричністю. Можливо, через цей не надто помітний на перший погляд ліризм, який є емоційною канвою для побудови сюжету, твір трохи втратив свою комедійну потугу. Але це аж ніяк не зменшило позитиву п’єси, її як постачальника доброго настрою.
Том у виставі — екс-поганий хлопець, якого його дружина прагне всіляко ізолювати від спілкування з «непутящими» братами. А вони тим часом дуже щиро і так, як уміють, намагаються допомогти йому — створюючи, звісно, проблеми. Гаррі, який працює в морзі, поцупив труп, щоб у такий чудернацький спосіб допомогти братові придбати будинок. Дік, що скористався Томовим трейлером для перевезення великої партії контрабанди, тепер щиро пропонує братові ящик доброго коньяку, а також не може відмовити в притулку (у братовому помешканні, звісно) двом нелегальним мігрантам. І все це — на тлі очікування Тома і його дружини Лінди приходу соціального інспектора місіс Потер, яка має вирішити, чи готове подружжя усиновити дитину…
Ну а якщо є «погані» хлопці (які того вечора таки сподобалися глядачам, завдяки своїй щирості, справжнім емоціям і почуттям та відсутності підозрілої «правильності»), то логічною є поява поганого хлопця (уже без лапок) Бориса, який мимоволі складає цей пасьянс сюжетних ситуацій і стосунків, що перебували на грані зриву.
Комедійність на сцені автори спектаклю намагаються творити не тільки на словесному рівні, за допомогою жартів, а й позавербальними засобами — мімікою, жестами, танцями, костюмами, іноді апелюючи до основних людських інстинктів і пропонуючи насамперед розважальний спектакль як альтернативу проблемам, будням, стресам і ексцесам.
