Про Гоголя-старшого і Гоголя-молодшого

«Простак»: досвітнє непорозуміння реалізму

У цей ювілейний рік про Гоголя написано чимало, навіть про найменші подробиці його життя. Увагу присвятили, зокрема, і батькові письменника. Він складав комедії і навіть намагався втілювати їх на кону — про це є чимало історичних розвідок. Однак надзвичайно було б цікавим подивитись у літературній площині: чи є щось спільне між творами Василя Гоголя-Яновського (на портреті) та Миколи Гоголя, чи міг перший вплинути на другого як на письменника, драматурга?

До наших днів збереглася одноактна комедія «Простак», написана Яновським для домашнього театру Трощинського. Її і розглянемо. П’ятірка дійових осіб є типовою для такого, напівфарсового видовища. То – козак Роман, його молода й хитра дружина Параска, Соцький, Паращин коханець Дячок і Москаль із перехожого війська. Є й шостий персонаж, не заявлений у цьому списку. Він дуже активно впливає на події, його присутність значна, проте парадоксальна. Однак — все по черзі.

Сюжет «Простака» є обробкою гри мандрівних балаганів про винахідливого москаля, її потім, теж в одноактівці, блискуче втілив Іван Котляревський. Отже, Параска обманом випроваджує свого лінивого й безпорадного чоловіка Романа з хати. Не забарившись, з’являється закоханий Дячок — чорнявий Хома Григорович. Флірт Параски і Дячка переривається появою Соцького і Москаля. Параска ховає кавалера за піч. Соцький наказує прийняти Москаля «на постій». Лишившись сам на сам із небажаним прибульцем, Параска відмовляє йому в гостинності. Той, не пообідавши, удає сплячого. Новій спробі перелюбу заважає Роман, що повернувся з полювання на зайців, куди його відправила дружина. Знову сховавши Дячка, Параска з’ясовує стосунки з чоловіком. Становище рятує Москаль. Удаючи за допомогою палиці чаклуна, він із нічого створює страви, а потім виганяє чорта, тобто Дячка. Усі більш-менш задоволені. П’єсу завершує сентенція: «Лінощі ніколи до добра не доводять».

Паралель фабули з «Москалем-чарівником» Котляревського очевидна. Серед дослідників досі тривають суперечки, яка комедія народилася раніше. А втім, питання про первинність не є принциповим. Як вже згадувалося, сюжет про москаля-чарівника був дуже популярний у тогочасному балаганному репертуарі. «Простак» — лише одна з подібних п’єс. Але є цікава відмінність.

Якщо уважно слідкувати не тільки за колізіями п’єси, а й за мовою персонажів, можна побачити особливе позасценічне тло, на якому розгортаються події. Це не стільки краєвид, скільки світ тварин, і царюють в ньому... свині. У першій яві на читача з історичного минулого суне справжній товстопикий табун: Роман згадує, як спритно він ухилився від військового походу на «Линію», бо його сотник «уподобав свині пасти». У наступній яві з гурту виокремлюється таке собі порося — кований кабанець. Параска спокушає Романа піти вполювати зайця, розповідає йому різні байки. Тут же з розмови виникає примарний кум Вакула, котрий не має «ні хортів, ні тенет, ні рушниці», але вправно здобуває зайців, заганяючи їх бойовим поросям. Такий парнокопитий мисливець є, виявляється, і в Параски. З цього моменту свійська тварина стрімко, немов та жаба з казки, набуває надзвичайних, демонічних рис. Цей кабанець, виявляється, з легкістю втік від попових (!) собак, він їсть із такою швидкістю, що може за єдину мить знищити весь врожай гречки, і взагалі, «у чортова батька у кума будуть швидші поросята». При тому на кону — жодного натяку на присутність того короткохвостого метеора. Роман, принагідно згадуючи, як у сотника «тютюкав на зайців», відправляється на полювання з поросям у мішку. Дячок Хома Григорович, вилізши на світ божий, глибокодумно рекомендує: «Не мечите бисера перед свиньями». Себе ж уподібнює до оленя, що прагне припасти до джерела Паращиного кохання. Рогів, однак, у цього оленя немає, а сало в кишені є — як підношення від прихожан. Тільки на коротку мить закулісні володарі з’являються на сцені, ще й у такому розчленованому вигляді — момент майже сакральний, боговбивчий. Хороша свиня — мертва свиня, і навіщо священнослужителю тіло її?

Але повертається розлючений Роман. Знову ховається Дячок. Параска дістає бутафорського зайця, і тут вже поросяча апологія сягає вершини. У діалозі господарів розгортається об’ємна, сповнена динаміки картина. Виявляється, що кабанець відбив здобич у цілого війська мисливців із хортами, ганяв зайця по всій місцині, спіймав його біля якогось вітряка і самостійно приніс додому. Комічний ефект виникає настільки потужний, що наступні моменти Москалевого ворожіння з їхньою відвертою буфонадою значно поступаються цьому епізоду. До речі, герой подій так і не ступає на сцену, хоча є тим самим шостим персонажем. Виконавши свою роль, він виходить з дії, напряму так і не вступивши до неї. Далі діє Москаль. Його комічне чаклування, поведінка господарів досить смішні, хоча й поступаються аналогічному епізоду в Котляревського: той озброїв свого чарівника рушницею замість палиці. Так чи інакше, Москаль у «Простаку» видаляє з храму сімейного життя чорта, тобто Дячка — виганяє його у свинячий табун, що товчеться зовні, у повній згоді зі Святим письмом. Травестія Нового Заповіту при тому безсумнівна.

Отже, хорти, зайці, «риби в Дунаї» (з пісні Москаля), закохані олені, люди, і над усім цим — свині під орудою царя швидкості — Кованого Кабанця. Можна, звичайно, порозводитися щодо свиней Цирцеї та середньовічного кабана — біса хтивості, згадати ікласту метаморфозу з Лотреамонових «Пісень Мальдорора», та це ні до чого. Кований кабанець, стрибнувши з «Простака», став тим самим сюрреалістичним «дорослим поросям», що вилітає ввечері з петербурзького парадного, збиваючи з ніг Акакія Акакійовича. Звідси ж численні свинячі пики, що ввижаються Городничому у фінальному маренні «Ревізора». Це те порося, яке з таким смаком з’їдає Чічіков. Але найголовніше — це той особливий прийом створення позасценічного тла у п’єсах та прозі сина автора «Простака», що його проникливо зауважив Набоков у своєму знаменитому дослідженні про Яновського-молодшого. Не тільки собаки або свині, а й повноправні герої, з неповторними обличчями, проживають свої миттєві долі у кожному повороті «Ревізора» або «Гравців», навіть близько не торкаючись основної дії, це такі ж позасюжетні персонажі «Мертвих душ», «Нотаток божевільного» або «Носа», що складають неповторну атмосферу будь-якого Гоголівського твору. Цей прийом позасценічної, позасюжетної присутності набагато пізніше широко використовували письменники та драматурги модерної епохи.

Гоголь-старший не став першим національним комедіографом у повному значенні слова. Однак він перший застосував незвичні, парадоксальні прийоми, котрі обернулися в його сина геніальним злетом.