Про письменників-«котоцентристів»
«Мені з собачниками легше порозумітися, ніж із кицькарями», — сказала колись мені в інтерв’ю письменниця й телеведуча Лариса Денисенко. А цьогорічний лауреат Шевченківської премії в галузі літератури Галина Пагутяк каже інакше: «Хто не любить котів, не може бути моїм другом».
Нині вдома у пані Галини, яку поет і організатор літературних зустрічей Юрій Кучерявий назвав котоцентристкою, — п’ятеро котів. Під час однієї з літературних зустрічей письменниця розповіла: «Кіт ніколи не клюне на наживку. Я, як і кіт, покладаюся на інтуїцію, гуляю сама по собі. Мушу мати свободу вибору. В Хемінгуея було 45 котів, а в Лавкрафта — 60. Котів шанують на Сході — у мусульманському світі, Китаї, Японії. Що далі на захід, то котів більше сприймають як уособлення зла. В українському бестіарії кіт посідає дуже поважне місце. Вважають, що Бог створив кота людям на радість, а не для полювання мишей тощо. Кіт фігурує у колискових. Є таке повір’я, що коли кіт мовчить, він молиться. А в одному селі дівчина перед одруженням кланяється всім котам, яких зустрічає». У вибраному Галини Пагутяк «Захід сонця в Урожі» (видавництво «Піраміда») є повість «Кіт з потонулого будинку»: після потопу врятувався тільки кіт, він потрапив на Острів блаженних, де зустрівся з Богом. В очах Творця він був єдиною істотою, вартою порятунку.
Американський письменник Г.Ф. Лавкрафт в есеї «Коти та собаки» досить різко протиставляє котів і собак (і тих, хто надає перевагу кожному з них) і, зокрема, зазначає: «Справжній поціновувач котів — той, хто прагне більш чіткого осмислення Всесвіту, ніж можуть запропонувати побутові банальності». І далі: «Киньте палку, і послужливий пес, хриплячи, пихтячи і спотикаючись, принесе її вам. Спробуйте зробити те саме з котом, і він втупиться на вас з холодною ввічливістю й досить досадним здивуванням ... Пес віддає, але кіт живе».
Щодо котів лауреата Нобелівської премії в галузі літератури Ернеста Хемінгуея, то кілька років тому інформагентства повідомляли, що сімейство шестипалих котів, яке понад 70 років жило в будинку-музеї письменника в штаті Флорида, влада нарешті визнала історичним національним надбанням. Приблизно 50 котів, які жили там, своєю кількістю порушували норму закону, згідно з якою в міському будинку можна утримувати щонайбільше чотирьох тварин. Спеціальна комісія визнала, що ці кішки становлять історичну, суспільну та туристичну цінність. Додамо, що образ кота є в поезії Шарля Бодлера, Марини Цвєтаєвої, Анни Ахматової, Жана Кокто, Райнера Марії Рільке, Ігоря Качуровського, Мар’яни Савки, Романа Скиби, Василя Слапчука, Миколи Воробйова, Івана Малковича, Віктора Неборака, Юрія Покальчука... Свого часу луцьке видавництво «Твердиня» навіть опублікувало тематичну антологію віршів ХІХ — ХХ ст. «Кіт Матіфас та інші».
P.S. 1 березня – Всесвітній день кота :)
