Рецензія на українсько-російський фільм "Помаранчеве небо"
"Про що цей фільм? Знову про політику?" - перші думки, що виникають ще перед переглядом. Наступна думка: "Та що вони можуть зняти!? Чергове мило". Відразу хотілось би спростувати. Стрічка не мильниця і зовсім не про політику. Ви думаєте, що я зараз буду вихваляти український кінематограф? Ні. Хоча, це чи не перша спроба вийти на світовий ринок із власним справжнім фільмом.
Проблема перша. Відразу кинулося в очі. Задум не дуже файний: ті, хто за помаранчі - україномовні, проти - російськомовні. Не так було, зовсім не так. Звісно ж, пізніше вони об'єдналися, але зовсім не мова розділяла народ.
Проблема друга. Саундтреки. Вони вибрані відверто невдало. Єдина доріжка "в тему" - "Я не хочу" гурту Тартак, а от до чого там Океан Ельзи та Lюки не розумію. Непогано було б випустити кілька кліпів, але цього не зробили, на жаль, трейлерів я також не бачив і це є третьою проблемою.
Непоганий піар для усіх учасників революції, а особливо для Олександра Мороза, промова якого нагадала мені виступ президента України зразка 2004 року. З внучком та собачкою. Такий от він, "сучасний" український кінематограф. Знімаємо політичні замовлення, а потім бідкаємося в нестачі коштів, таланту, талану, будь-чого. Показовим є те, що продюсером стрічки є Ярослав Мендусь - давній помічник Олександра Мороза та 18-ий номер у списку його партії.
Критична частина закінчилася. Чим же цей фільм може привабити? Стрічка знята в звичних російських традиціях, які, до речі, не менш паскудні, аніж традиції Голівуду. Але ж я кажу про позитивні традиції. Саме це є плюсом "Помаранчевого неба". Чудова гра акторів, ще ліпший їх підбір, настрої, невимушений гумор, заставки, звук - все це робить приємну атмосферу і на мить повертає у ту хвилину, коли від тебе і мене залежало майбутнє.
Фільм про те, як син не став таким як тато. Штибу казочки про те, як в тридесятому царстві молодий принц втік з дворянського дому і одружився на доярці. Але, казочка звісно на український мотив. Це перший фільм, де згадується Помаранчева революція. Вже вийшов ще один "помаранчевий" фільм - "Прорвемось" і в травні на Канському фестивалі презентують "Оранж лав".
Головні герої "Помаранчевого неба" (Іванна та Марк) зустрічаються під час сутичок під стінами ЦВК, де Марку добряче дають по пиці його ж соратники - мєнти, не підозрюючи, що він син губернатора Київщини - Задухи.
Іванна - родом зі Львова, вона підтримує помаранчевих і є опозиційною активісткою. Марк - багатий київський хлопець, скептично ставиться під впливом батька до усього "промайданіського". Кохання, що виникає між ними, призводить до того, що Марк врешті переходить на бік помаранчевих, кидає свою наречену, з якою мав би звалити до Англії, і живе у наметовому містечку на Хрещатику.
Ті, що й досі лишилися помаранчевими, заперечують факт присутності політики у фільмі, ще один продюсер Юрій Бутусов кричить не своїм голосом про те, що він і типажів не знайшов в Україні, тому більшість акторів з Росії, й Київ російськомовний, зізнається цей добродій. Мені ж просто здається, що сам Юрій не був на майдані й не бачив, яке там піднесення національної свідомости було. За ті кілька тижнів я не чув жодного(!) російськомовного слова, а тут - більшість. Шкода, що наших акторів не видно. Вони мають зніматися у кліпах, короткометражках, дешевих рекламах, перепрошую, а де ж їм ще набувати досвіду?
