Ростислав Штинь: «Коли людина не має вибору – вона ковтає те, що дають»

Не щодня з’являється можливість поспілкуватися з такою людиною, як Ростислав Штинь – нинішній продюсер сестер Тельнюк, патріарх-творець українського шоу-бізу, який відкрив широкому загалу такі гурти, як «Мертвий півень» та «Скрябін». Мені випала неабияка честь – послухати запис нової пісні сестер – «Татку мій рідний». Пісня відрізняється від того, що сестри співали раніше – це вже не традиційний, близький до народного, спів, а медитація. Взагалі, це важко якось вербалізувати. Ба навіть сам Ростислав Штинь не дав визначення новому стилеві сестер – він називав його «новою формою». Власне, про це та про інші цікаві речі ми й говорили.

- Як давно Ви співпрацюєте з сестрами Тельнюк? Чому вони вирішили змінити стиль?

Ми співпрацюємо з жовтня. В проекті у мене функція продюсера.

А те, що відбувається з Сестрами, це не є зміна, це просто нова форма. Творчість сестер не треба міняти, вона є сформована. Важливіше – як дійти до більшої кількості людей, а також вікове коло. У сестер є глибокий світ відчуттів, передчуттів, роздумів і дуже багато власного, індивідуального, особистого. І коли ми домовилися про співпрацю, я побачив ту красу і глибину, що у них закладені. Питання – реалізація. Адже світ не міняється – почуття ті самі. Любов, кохання, ненависть, страждання. Питання – це форма подачі. Щоб це було зрозуміло, щоб знаходити спільне коло людей. бо мистецтво – це ракета, що має злітати в світ, а не чекати століттями.

- На кого ви орієнтуєтеся, змінюючи форму творчості сестер?

Нема орієнтирів. Є час. Особисто я вважаю, що коли хтось на щось орієнтується, це є вторинне. Людина має робити те, що вона відчуває і так, як вона відчуває. І шукати коло людей, які теж так відчувають. Тоді можна зробити гарну річ, яка буде подобатися багатьом. Тому нема орієнтації як такої.

Україна зараз стала така відкрита... як відкрита рана, через яку пролітають мільйони вітрів, які приносять купу міфів, які здаються людям важливими...

- Наприклад? Які подібні легенди Ви могли б назвати?

Головна легенда – про те, що музика повинна бути зрозуміла, що справжня музика повинна сприйматися швидко. Багато є легенд, багато орієнтацій.

А ми орієнтуємося не на когось, ми орієнтуємося на почуття. Звісно, є певні тенденції – ми не претендуємо на якісь відкриття. Адже з’являються нові технології, нові саунди... але найголовніше – це бути самим собою. Це є в сестрах. Вони залишаються собою, немає значення, який зараз час – 21, 25 чи 18 століття. Це є емоції, які ти намагаєшся висловити.

- Ви кажете, що орієнтуєтеся на ширшу аудиторію, проте зимовий тур сестер пройшов лише у містах Західної України. Чому?

Ну не можна ж бути в усіх містах одночасно (сміється)... все крок за кроком. Після повернення сестер на ринок український їм теж потрібно було глянути, що відбувається, що навколо коїться – на українську музику, глядача. Це також маленьке тестування. Перш за все, це було для себе – пограти, поспівати. Він не мав якогось комерційного завдання чи глобального завдання типу «приїхати і всіх знести». Це був нормальний простий тур, щоб глянути, в якому стані знаходиться сам проект. Він був для нас дуже корисним. Навіть з практичної точки зору. Тому Харків, Полтава, Дніпропетровськ, Донецьк – чекають на сестер.

- Тираж нового альбому – 100 тисяч екземплярів. Половину тиражу альбому ви збираєтеся продати в Україні, іншу – в Європі. Як Ви організуєте промоушн в Європі?

Для цього існують технології. Це тема, на яку треба довго розмовляти. Кожна компанія має свої принципи і технології. В цьому плані в Україні зараз ніша відкрита – не існує якихось лейблів, які працювали б на повному закритому циклі продакшн – промоушн – дистриб’юшн. І, власне, аґентство, яке я представляю, і яке співпрацює з сестрами, намагається цю систему закрити. Від продакш до дистрибшн – це буде наше все. Територіально це не має значення – ми працюватимемо на ринку шоу-бізнесу.

- Кого ще продюсуєте?

Нікого поки що. Маємо декілька проектів, наприклад, ми будемо робити фільм. Ми працюємо над організацією двох фестивалів академічних. Це Форум молодих у травні та Київ-фест у вересні: тут наша справа менеджмент і дистриб’юція. У нас є проекти, але це внутрішня тема. Але найбільше будемо орієнтуватися на експериментальну музику, яка має глибший зміст. Це не буде попса, хоча я люблю якісну попсу, яка зроблена цікаво. Якісна музика у будь-якому форматі є цікавою.

- А яку попсу особисто Вам приємно послухати на українській естраді?

Ну... я б не хотів, щоб слово «попса» набувало тут неґативного змісту.

В Україні є багато доброї музики. Ось я недавно слухав непогану музику – «Фактично самі», ще є «Тартак», є «Танок»... Ще, наприклад, я чув, що групу «Кому вниз» висунуто на здобуття Шевченківської премії... Я вважаю, що це нове розуміння, нове сприйняття рок-музики.

Також є групи, про які ніхто не знає, але які роблять гарну музику, бо не мають доступу до каналів музичних, це інша проблема. Але є достатньо доброї музики, щоб індустрія функціонувала на сто відсотків, давала прибутки, якусь ідеологію... Бо масова культура, на мій погляд, є такою ж важливою, як і ракетобудування. Будь-який музичний твір, будь-яке мистецтво повинно зачіпати струни душі, людина повинна мріяти.

Зараз потрібно формувати індустрію, яка матиме всі барви, всі форми – від експериментальних до простіших. Але лишається питання якості. Навіть музика для дискотеки може бути зроблена якісно та елегантно – щоб краще танцювалося, краще пилося пиво. Я не говорю про світ у целофані, я говорю про світ емоцій, а не про маніпуляції. Власне, в Україні багато продюсерів займаються саме маніпуляціями. Це те, з чого ми почали розмову – з орієнтирів. Так от, вони беруть готові ходи, заготовки західних студій, створюються речі, які стають популярними, котрі швидко лягають на душу. Адже зараз немає часу, щоб розбиратися.

- Поговоримо про доступ до медіаканалів. Сестри Тельнюк зробили новий кліп «Вечірник», але жодного разу його не було на телебаченні, навіть на М1, що позиціонує себе як перший український музичний канал. Кліп можна подивитися лише в інтернеті. Чому?

М1 сказали, що це не їхній формат. Насправді є політика – хтось же дотує смаки. Ось вони мають опікуватися за рейтинги, вони вважають, що наша музика не відповідає за стилем. Звичайно, це маніпуляція поняттями. В будь-якому випадку все тримається на смаках, на естетиці. Не таємниця, що є багато течій у шоу-бізнесі, коли люди ховаються за поняттям рейтингу. Насправді, є дві лінії. З одного боку, коли ми формуємо смак маси, ми ж не повинні оцей смак опускати до примітивних форм. З іншого – коли ми говоримо про «гарно-не гарно», а хтось на М1 каже «Це мені не подобається, це неправильно зроблено, це не підіймає наш рейтинг», то це є особиста думка продюсеру каналу, це війна смаків.

Наш кліп у музичному плані був зроблений традиційно, але він гарний – гарно зіграний, сучасний, це не є архаїка, в ньому є ґотичність, шляхетність, краса, гармонія саунду, є все. І коли канал каже, що це «не наш формат», то виникає питання, а що є їхнім форматом? Що ви пропагуєте? Які ваші цілі? Куди ви йдете?

Вони кажуть, що вони – приватний канал і мають заробляти, щоб вижити. Але ж функція каналу не тільки заробляти... Я думаю, що це проблема української теми та неукраїнської теми. Я думаю, все, що пов’язане з українською музикою, має десять перешкод, ніж те, що пов’язане з, перш за все, російськомовною музикою, з простішими формами.

Коли мова йде про доступність, про якісь супер-сучасні речі, наприклад, екс-«Віагра» – це просто поганий смак. Звісно, це комусь подобається, і я не можу диктувати комусь якісь речі, але, на жаль, це є певний декаданс, що не має майбутнього. Бо будь-яка музика має триматися на якості – якості текстів, виконання, на образах, на почуттях. Я не проти еротичності, не проти гарних відчуттів, але я проти брутальних і примітивних речей.

- Але і на радіо Сестер не крутять. Їх знають лише завдяки обміну записами... Як вийти з цієї ситуації?

З ситуації не треба виходити. Мова йде про сегмент. Мене дивує, коли в Україні говорять, що є україномовний канал. Всі радіостанції мають бути українськими і крутити гарну музику різних народів світу. У нас цю тему заганяють в якусь абсурдну дискусію. Якщо сьогодні україномовну продукцію сприймає 30 мільйонів людей, то вони повинні мати свої телеканали, радіоканали, все своє – це їхнє право.

- У країнах Європи існує квота на іноземну кінопродукцію та музику. Як ви до цього ставитеся?

Звичайно, я за. Це є захист своєї індустрії та робочих місць, податків, які підуть на розвиток соціальних програм, некомерційних проектів. Сьогодні, наскільки мені відомо, в Росію через шоу-бізнес вивозять близько півмільярда доларів з України. Це через те, що в Україні немає своєї системи, яка б це захищала. Ринок свій треба захищати, але водночас він має бути відкритий. Зараз в Україну не приходить якісної музики з Заходу. Це дуже погано, бо це є дезорієнтація людей. В Росії та ж проблема – коли на поверхню пробивається музика сумнівної якості. Ця боротьба не є простою. На Заході це легше – крім великих лейблів існують маленькі, що можуть пропагувати музику різного характеру. А тут все, на жаль, монополізоване. Це пов’язано і з політикою, і з людьми, які практично мають можливість координувати потоки фільмів і музики – і вони роблять це на свій смак, на своє розуміння, на своє бачення. Нема відкритості в цьому питанні. А коли людина не має вибору – вона ковтає те, що дають. В даному плані я думаю, що проект сестер Тельнюк цікавий тим, що є незалежний – це викликає повагу і викликає бажання співпрацювати. Вони завжди тримали свою позицію – таких людей небагато. І нинішні зміни робляться не технологічно, а через серце. Ми шукаємо способів виразити світ через доступні способи.

- Мистецтво мистецтвом, а гроші заробляти хочеться... В європейському шоу-бізнесі виконавці заробляють на своїх дисках, а в Україні через піратство це неможливо – доводиться весь час їздити з концертами. А сестри Тельнюк бояться піратів?

Справа не лише в піратах. Насправді піратство існує по всьому світі і різниться тільки масштабами. Це серйозна проблема, з якою борються великі лейбли. А в Україні немає жодної компанії, яка б займалася проектами виконавців від початку до кінця. Немає жодної мережі магазинів, де ви можете купити українську чи якусь іншу продукцію... і тому у нас процвітає анархія. Сьогодні кожна компанія шукає свій рецепт боротьби. Ми, власне, під свій продукт будемо виробляти всю систему. Для цього є технології, менеджмент, знання, які треба використовувати.

- Заговорили про Європу – гріх не сказати про «Євробачення». Коли перемогла Руслана, то говорили, що перемогою вона зобов’язана саме замкнутому циклу, про який ви говорили – випуск альбому, промо-тур Європою... Вона себе піарила і в результаті перемогла. Що дала Україні та перемога?

Я не хочу применшити талант Руслани та її продюсера Олександра Ксенофонтова... Але для мене особисто зрозуміло, що «Євробачення» в сфері професійного шоу-бізнесу не є чимось значимим. Але країни з певними комплексами шукають у ньому можливість компенсувати свої комплекси, свою несамодостатність через такі речі. Що є показовим – це продаж дисків, це світові тури, це нагорода від MTV. А «Євробачення» – це як спортивний турнір після Олімпійських ігор. Це конкурс для домогосподарок. Я нічого не маю проти домогосподинь, але там дуже відносна система оцінок.

А Україна в той момент просто намагалася пропіарити себе. Українським виконавцям треба намагатися заявити про себе в світі. Ось «Гайдамаки», що почали з’являтися у хіт-парадах світу – це має більше значення, ніж участь у «Євробаченні».

- Ви згадали про Ксенофонтова, з яким колись співпрацювали... Також Ви працювали, ще за часів «Ростивлав-шоу», зі «Скрябіном», «Мертвим півнем», Білозір... Які з ними зараз взаємини?

Нормальні взаємини – нема ніяких взаємин. Кожен іде своєю дорогою. У той час, у 90-ті роки, «Ростислав-шоу» дав старт і «Скрябіну», і «Мертвому півню», й Ірі Білик, до речі... але це був той час, а зараз інший час.

Я радий, що вони були першими, хто дав імпульс системі, але я цього значення не перебільшую. Кожен із тих ішов своїм шляхом, зі своїм розумінням.

На рівні людському – ми вітаємося... Мене ж не було 20 років, ми особливо контакту не підтримували.

- Ви слідкували за їхньою творчістю? Вам подобається те, що вони зараз роблять?

Я вважаю, що кожен має робити те, що йому подобається. Критикувати чи читати дифірамби немає сенсу. Кожен вибрав свою дорогу. Вони сьогодні всі успішні, я радий за них.

- Чому ви повернулися з Німеччини і чи важко було звикати до України після Німеччини?

Насправді я потім з Німеччини переїхав у Канаду. Кожна людина повинна рухатися – світ є відкритий. Але Україна зараз потребує нас, а ми – її. Це вічне кохання, від якого неможливо втекти, яке б важке воно не було. Зараз такий час в Україні, коли кожна людина провинна принести максимум свого досвіду, віддати їй все, що вона дала кожному з нас. Це, може, звучить трохи пафосно, але це так. А все решта – покаже час і життя.

Мені б хотілося принести щось нове сюди. Хоча є багато людей, які роблять і будуть це робити. В цій справі ми не одинокі, тому маємо підтримувати інших, маленький свій світ утворити, щоб було гарно.