Ростислав Татомир: «Українських мотивів проти балканських у нас приблизно 51% проти 49%»

Десь глибоко закопані корені, наші прадавні корені, звісно, не без музики, народна музика усього світу має спільне коріння, а відтак її необхідно поєднувати, зближувати, аби докопатися до істини, чим і займається мега-потужний український бенд «Бурдон», у якого нещодавно вийшла перша платівка «Re:Карпатія». Поговоримо ж ми з Ростиславом Татомиром – учасником та графічним дизайнером гурту.

- Яке місце в житті для вас займає «Бурдон»? Хобі чи покликання?

Для мене і хобі, і покликання. Насправді, це саме та справа, яку можеш якісно робити навіть без грошей.

- Розкажіть трошки про історію гурту. Чому саме «Бурдон»?

В нашому складі є скрипалька Олена, з якою ми й зустрілися десь так 2000 року в рамках її співпраці з гуртом “Право на Казку”, в якому я тоді грав. А вже пізніше, на хвилі глибшого зацікавлення етнічною музикою та народними інструментами , ми створили новий проект і обрали для назви термін «Бурдон». Як на мене, він уособлює власне сутність фольк-музики, адже цей звук лежить в основі як прадавніх мелодій, так і в будові народних інструментів, таких як дуда, дримба та ліра.

Власне наша співпраця почалася з зацікавлення скандинавським фольком. Кількох справжніх майстрів жанру ми чули наживо, ще більше чули на записах і власне вони навчили нас абсолютно по-новому дивитись на «фольковоподібне» музикування. Ніколи до того я не підозрював, що народну музику можна подати з таким моцним сучасним драйвом... Але, мушу сказати, що «Бурдон» це не тільки ті люди, хто творять гурт зараз, але й усі ті музиканти, які долучилися до нас навіть епізодично , і так само ті, хто допомагав і підтримував нас усі ці роки.

До «Бурдону» був отой фольк-гурт «Право на Казку», в якому окрім нас з Оленою грав і Едуард Іванюшенко, який теж тоді приєднався до «Бурдону», правда вже в якості перкусиста.

Загалом в кожного з нас кар’єра починалася з різного. Моя – в Ужгороді в різноманітних рок-гуртах та акустичних проектах. Наш контрабасист Іван Огар є найстаршим з нас і, відповідно, має найбільший досвід у фольклорному музикуванні. Правда, йому доводилось робити музику і з потужними радянськими нашаруваннями. Як він то називає «фолькус совдепікус» :) Зате зараз він радіє можливості по-новому і прогресивно опрацьовувати етнографічну спадщину. Олена ще до Львова мешкала в Кіровограді, де музикувала з різними рок-групами, «Вірандою» зокрема.

- Ви співаєте на (лемківському чи бойківському?) діалекті. Чому так? Розкажіть трошки про походження цих діалектів.

Походження відповідно лемківське та бойківське :).. Там, звідки я родом, живуть лемки. Правда більше українські і трошки далі словацькі. А згодом, переїхавши до Львова, я познайомився ще й з польськими. До слова, страшенно люблю діалекти. Саме в нетрях народних говірок ховаються мовні перлини та вишукані архаїзми. Власне, за допомогою діалектів мови плавно мандрують ландшафтом. Переважно люди, що мешкають при кордонах різних держав розуміють один одного без перекладача. Часом діалекти навіть відображають певні історичні впливи.

- Яке майбутнє фолку в українській музиці? Кажуть, що це найбільш розвинений напрямок, ви погоджуєтеся з цією тезою?

Фольк був, є і буде. Вся справа, в якій інтерпретації. У нас фольк як напрямок точно не є найрозвиненішим. І не те щоб ми не цінували своєї спадщини, та все ж, до прикладу, в Словаччині, Польщі чи Румунії навколо-фольклорна культура культивується дещо відповідальніше. В нас фольклор – це переважно низькопробна капела на пів-ставки при обласному будинку культури разом з танцювальним ансамблем, що займається танцями, котрі нічого спільного зі справжніми не мають. Йдеться про культивування народної музики серед молоді, надання їй нового життя, адаптації до сучасних реалій і не без використання найновітніших технологій.

О, гарне питання, з радістю! Остання моя пасія – то ліра колісна. Вишуканий традиційний інструмент, в якого струни замість смика звучать від тертя обертаючого колеса. Лівою рукою музика перетискає струни не пальцями, а дерев’яними клавішами, т.зв. молоточками. Правда моя лірка має архаїчну конструкцію і сучасно-європейські вдосконалення. Планую навіть звукозйомник на неї поставити. Все таки здобутками цивілізації часами варто користуватись. До речі, ліра поширена по всій Європі (її називають Hurdy Gurdy в Англії, Vielle у Франції, Drehleier в Німеччині), але в кожній країні вона має свої особливості звучання і будови. А «заразили» мене тим звучанням власне шведи з «Hedningarna», які є без сумніву лідерами поєднання вишуканого звучання давніх інструментів з найсучаснішою ампліфікацією. Але це окрема історія :)

В основному ж я граю на бузукі. Це грецький народний інструмент, який має 8 струн (4 подвоєних). Має переваги солюючої мандоліни і повноту звучання дванадцяти-струнно-гітарного акомпанементу. Моя ж бузукі має скорше трансильванську або шведську форму – дві плоскі деки – а відтак більш пристосована для грання стоячи. Наш ударник використовує великого бубна, дещо схожого на східний таіко, та арабську (середземноморську?) дарабуку. Ну і до того ще різноманітні брязкальця. Не знаю, чи можна дримбу на цих теренах назвати екзотичним інструментом, але я страшенно люблю і цей інструмент. Шкода що він має обмежену тональність, а я тільки дві руки :).

- Яка частка українських мотивів у вашій музиці? Чи все ж, більше балканських?

Ну, десь так 51% проти 49% :). А якщо серйозно, то награний на нашому першому CD матеріал і те, що ми зараз включаємо в концертні виступи, є переважно карпатським, тобто додайте сюди ще й мадярські та румунські інспірації. Але дедалі більше в нас з’являються і багатоголосні центрально-українські пісні. Хоча в аранжуваннях постійно присутні балканські, середземноморські, ті самі шведські та ще бозна які впливи. До речі, останнім часом надумали опрацювати давні колядки. Серед них є й карпатські, та більше все таки загально-українських. Хм, цікаво, чи колядують на Балканах? :)

- Наскільки мені відомо, ви часті гості фестивалів. Який та чим вас приваблює найбільше?

Це схоже на ситуацію, коли в товаристві двох гарних дівчат треба сказати комплімент одній, але так щоб не образити іншу :)) Добре, певні сентименти маємо до фестивалю «Шешори». Як на мене, це дійсно одна з найяскравіших подій в українській сучасній фольк-музиці. Хоча це і єдиний фест, де ми погоджуємось грати задарма. Завжди приязно до нас ставляться польські фестивалі, як от «Mikolajki Folkowe», «Jaz Festiwal Muzyki Improwizowanej», «Ukraina Viva!», «Bart Folk Festiwal». До того ж, там вони зазвичай дуже гарно організовані. Дається взнаки налагоджена інфраструктура і то ж таки культивування етнічної культури.

- Як вам вдається збиратися такою ватагою, адже, зрозуміло, що музика для вас не є головним джерелом фінансового забезпечення?

Зрозуміло, що ця справа тримається переважно на ентузіазмі. Мусите розуміти, скільки сил, часу та коштів усе це забирає. Отож із часом доводиться вимагати певні капіталовкладення у наші імпрези. Або не приставати на пропозиції. Я вважаю, що такого рівня гурт, якщо він дійсно якісно займається своєю справою, мусить запросто заробляти на проживання тільки музикою. Інша справа, що наші реалії дещо відрізняються від західних. Напевно саме тому в Україні не так охоче йдуть на наші вимоги.

До того ж, дехто з нас заробляє на життя все таки виключно музикою, і, на жаль, тепер ми не можемо дозволити собі грати задурно. Свого часу ми вже награли достатньо промоційних та благодійних концертів.

Серед українських завжди раді бачити «Очеретяного Кота» з Вінниці, з якими дружимо вже дуже давно. Не обходиться без спільного грання жодна зустріч з киянами «ХО» («Художник Оркєстра»). В Росії маємо за друзів ансамбль музики давньої «Musica Radicum». З польских гуртів контактуємо і музикуємо з «Yerba Mater», які з’являлись колись на фестивалі «Шешори». Ми навіть заграли спільно на люблінському фесті «Mikolajki Folkowe».

Серед останніх музичних знайомств «Бурдону» слід згадати двох музик з вишуканого етно-проекту «Čači Vorba» (Чачі Ворба). Вони досліджують народну музику східної Європи і зокрема циганську, котру трактують як «поєднувач культур» того регіону. Правда засновник проекту Пйотр Майчина більше відомий з «Orkiestra Sw. Mikolaja», гурту, який є справжнім корифеєм польської фольк-сцени. До речі, теж наші гарні знайомі :)

- Хто автор дизайну вашого першого альбому «Re:Карпатія»? Наскільки мені відомо, саме ви не маєте вищої музичної освіти, натомість гарно малюєте та знімкуєте.

Так, обкладинка альбому «Re:Карпатія» мого авторства. Також я розробляю і адмініструю нашу веб-сторінку. Так сталося, що заробляю на життя переважно графічним дизайном. Вищої музичної освіти дійсно не маю, але якби десь навчали справжньому фольклорному музикуванню та акомпонуванню, то я б з радістю вступав до того закладу :)

- Ви часті гості Польщі. Там фолк-музика користується більшим попитом?

Власне що фольковий бум в Польщі вже трохи відгудів. Але попит на добру музику завжди був і буде. До того ж, як я вже згадував, там дуже добре налагоджена організація і реалізація різноманітних культурологічних проектів. Там функціонує більше фундацій, культурних центрів та громадських організацій. І взагалі, на культурні заходи виділяються значно більші кошти. Не тільки спонсорські, але й державні.

Ну, не будемо про нереальні мрії, бо кумирів у нас багато. Навіть дуже :) Наразі мріємо створити щось спільне з музиками вроцлавсько-люблінської «Чачі Ворба», це Marysia Natanson i Piotr Majczyna. Також у планах є спільний концерт, а можливо і кілька спільних речей з тою ж «Оркєстрою Св. Миколая». На літо 2007 року ми вже запрошені до Угорщини помузикувати спільно з «Esztenás Együttés», капелою, яка досліджує мадярських фольклор карпатських етнічних менших. Власне вони і навчили нас кількох чардашів, які є записані на нашому першому альбомі.