Рудольф Шустер: «Революція пожирає своїх героїв. У нас так було і у вас теж так буде»

Екс-президент Словаччини, а нині митець, фотограф і літератор Рудольф Шустер – чоловік скромний, доброзичливий і енергійний. У свої 75 років, які торік він святкував на Південному полюсі,  ні дня не сидить на місці. Графік його роботи з часів президентства мало змінився. О тільки замість офіційних зустрічей за кордоном – фотосесії, причому по інший бік об’єктива. Пан Шустер подорожує, фотографує, видає книжки, організовує авторські фотовиставки...  9 вересня у Львові відкриється IV міжнародний салон художньої фотографії «З любов’ю до жінки», головою журі якого буде Рудольф Шустер. 

– Жінка – це завжди інспірація життя, – розмірковував пан Рудольф Шустер. – Без неї не буде сім’ї, нічого не  буде. З неї усе починається. Моя дружина померла рік тому... Ми прожили чудове життя. І все, чого я добився, – лише завдяки їй. Вона старалася для сім’ї, допомагала мені на всіх етапах... Жінка – це душа чоловіка. Вона – це завжди проблема. Але якби не було жінок – не було б життя.  

– Чому ж ви не фотографуєте жінок?

– Не те щоб я їх не фотографував, просто у мене свої орієнтири і пріоритети. Я люблю природу. Виріс у горах, тому мені найближчою є краса природи. Не можу стріляти у звірів, хіба з об’єктива фотоапарату, продовжуючи таким чином їм життя. Природа – найкращий художник і архітектор. Людина не може й половини того, що може вона.  

– Торік ви були у Криму – презентували книгу про Ісландію. Над чим працюєте зараз?

– Над книгою про Південний полюс. Уже готовий 25-хвилинний фільм про цю мандрівку, наступним кроком буде книга. У такому ж форматі готуємо історію про Північний полюс. А у серпні вирушу до Гренландії. Це попередня поїздка – для оглядин. Роздивлюся, за чим можна буде повернутися, аби детальніше пофотографувати. Тож наразі їду сам...  

– Як сам?! 

– Коли я сам  – маю час роздивитися все,  що мені захочеться і скільки  захочеться. Це не змушує мене  думати і планувати, що, як і  коли робити. Сам був і на  Південному полюсі. Завжди їду підготований – маю виписки та фото з літератури, довідників – де, що цікавого є, що варто подивитися, а куди краще і не заглядати... Завжди з собою беру фото і відеокамери. І це проблема, бо апаратура – важка. Штатив, два фотоапарати, відеокамера, телеоб’єктиви – це все вантаж. Було б добре, щоб хтось мені поміг, але я не беру з собою у поїздки охоронців, аби у разі якщо щось станеться, щоб це була моя помилка... Усе сам. 

– Подорожуєте автівкою?

– Як доведеться. Найкраще з місцевими людьми домовитися. Вони все найкраще знають. За невеликі гроші вони мене заведуть у такі місця, куди звичайному туристу і не мріялося потрапити.  

– Ви працювали над створенням музею авіації...

– Я передав його у власність держави. Музей назбирав потужний фонд – 19 президентських і королівських літаків: Владіміра Путіна, Жака Ширака, Джорджа Буша, Йоганнеса Рау, президента Китаю, Швейцарії... Найдорожчий, не за коштами, а за раритетністю – китайський. Китайці його нікому дати не хотіли, а мені по старій дружбі дістався. Але за умови, що я не можу його нікому подарувати чи продати. Американці мені пропонували за цей китайський літак десять своїх. Останній літак ми отримали з Австрії, незабаром приїде ще англійський. Буде також вертоліт, на якому літав Горбачов.  

– Словаччина була однією третиною Чехословаччини. Коли цей «державний дует» розпався, Словаччина довго була у статусі «бідної молодшої сестри». Натомість зараз ситуація кардинально змінилася....

– Ми мали хороший людський ресурс з хорошим досвідом. Потрібна була лише можливість все це застосувати. Отак все і сталося – трапилася нагода, яку ми не прогавили, а використали. Тепер Словаччина добре працює. Єдина помилка, якої ми припустилися – забагато автівок продукуємо. Мільйон  – це забагато.  

– Що порадите Україні? 

– Україні потрібна більша кооперація. Вам потрібен перманентний уряд, парламент... А не так, щоб за чотири роки все кілька разів змінювалося. Треба більше воювати з корупцією. У нас вона теж є, але ж не така масштабна! 

– Ви знаєтеся з Президентом Віктором Ющенком ще з часів його прем’єрства...

– Леонід Кучма казав мені про Ющенка: «Рудольфе, це мій хороший друг, прийми його на високому рівні». Згодом, коли я їхав до України, він був уже в опозиції. Я не розумів, чому Кучма з Ющенком, стільки разом пропрацювавши, раптом опинилися по різні боки барикад. Вони критикували одне одного, але ж не аж так! 

– Жінка на кораблі  – це біда, а  жінка у парламенті?

– Думаю, що  час змінився, і нам потрібно більше жінок у політиці. Коли був губернатором, взяв на керівні посади у різні відділи багато жінок. Вони краще працювали, ніж чоловіки. Та й чоловічий колектив працює краще, коли у ньому є жінка. Прийшов час, щоб і у парламенті, і в уряді, і в житті жінки були у більшості. Вони все роблять краще за чоловіків.   

– А що думаєте про нашого прем’єр-міністра?

– Не хочу критикувати... Тимошенко спершу взяла добрий курс, а далі... Одне скажу: треба, щоб у політику йшли чисті люди. Щоб народ не мав на них «компромату», не пам’ятав огріхів минулого життя.  

– Попереду вибори президента України...

– Думаю, Ющенко відійде на задній план, а владу і функції ділитимуть й надалі Янукович та Тимошенко. Завжди революція пожирає своїх героїв. У нас так було, і у вас теж так буде.  

– Криза Словаччину зачепила?

– Рано ще про це говорити. Криза тільки розпочинається. Насправді світ не настільки потужний у війні з кризою, як він собі це уявляє...  

Довідка

Рудольф Шустер другий президенти Словаччини. За походженням карпатський німець.  Закінчив Братиславський технічний інститут. У 1983 році став мером Кошиц. Свого часу  був головою словацького уряду і послом у Канаді.  У 1999 році обраний президентом Словаччини. Останні кілька років, будучи на президентській пенсії, – подорожує, займається літературою, фотомистецтвом...