Сашко Положинський: «Націоналізм – це активний патріотизм, направлений «за», а не проти інших»

 Відбулася прем’єра диску гурту «Тартак» «Опір матеріалів». Альбом, щоправда, новим не назвеш, адже він уже рік як гуляє у вільному доступі в Інтернеті. За словами Сашка Положинського, лідера гурту, видавати його торік не було сенсу, бо жоден з видавців не міг запропонувати гідних умов для випуску. Тож музиканти вирішили краще віддати творіння людям задарма, аніж віддати права на альбом за безцінь і бути залежним від компанії... І хоч добровільних внесків за скачування альбому не вистачить навіть заплатити за хостинг офіційного сайту гурту Сашко не розчаровується у прихильниках, не реагує на слово «неформат», намагається почуватися вільним і піднімати словом і ритмом дух своєї країни.  

– Кажуть, співати українською на радіо стало дорого... Радіостанції дедалі гнучкіше  долаштовуються до слухача, а за статистикою, в українській музиці зацікавлені лише кілька відсотків, проте понад 50 відсотків полюбляє російську та зарубіжну муз пропозицію.

– Ми не платимо за ротацію і нас крутять лише ті, які мають впевненість у тому, що це цікаво аудиторії, або ті, що нам симпатизують. Кого не влаштовує чистий «Тартак» – робляться ремікси чи радіо версії. Ні для кого не новина, що в радіо просторі України український радіо продукт знаходиться десь на третьому місці після іншомовного, здається уже всі звикли. І ніхто вже й не реагує на слово «неформат»… Із нового альбому у ротацію потрапили перш за все пісні, які мали кліпову підтримку — «Дж..ангел», «Атомна помпа», і «3денс», на який закінчили нещодавно зйомки кліпу. Решту розсилали і розсилатимемо ще по радіостанціях. Зрештою фактор,  що альбом є у вільному доступі в інтернеті, відкриває шлях програмним директорам скачувати композиції і ставитим їх вільно у ротацію без нашого відома, такі речі ми проконтролювати не можемо та й, не треба.

–  Проект «СП», стартував паралельно із передвиборчою кампанією із пісні «Виберіть мене своїм президентом»…

– І однією піснею не обійдеться, потрібен час, щоб зробити те, що хочеться. Це мій власний сольний проект, який нідо чого не прив’язаний і не бере на себе жодних зобов’язань ні перед ким. А щодо пісні, то це не стьоб, а відображення реальності.

– Тобто тобі стало тісно в рамах «Тартака»?

– Ні. Пісня, з якої проект стартував показує, що вона зовсім індивідуальна на відміну від пісень, які я пишу, як учасник «Тартака». Було б некоректно по відношенню до хлопців включити «Виберіть мене» в репертуар гурту.

– То може «Тартаку» пора щось змінити, застоявся за стільки років…

– «Тартак» як був передовим революційним проектом в Україні таким і залишається.  Свідченням того є хоча б той факт, що зараз на радіостанціях раптом по кількості замовлень починають виходити на лідируючі позиції пісні з наших старих альбомів. Ми рухаємось, нам вдається зберігати свій індивідуальний стиль і при цьому привносити щось нове і несподіване для нас самих.

– Як тобі нова влада? Які прогнози?

– Нова влада нічим не гірша і не краща за попередню стару. За 18 років Україна не мала ще такої влади, якою хотілося б пишатися. Народ має ту владу, на яку заслуговує.  Що ж до прогнозів, то усі три попередні президенти закінчили свою владу досить не погано, – ніхто ж з них зараз не бідує, ніхто не поніс відповідальності за свою діяльність на посаді Президента. Усі вони говорили про необхідність розкриття злочинів і таке інше, але ніхто цього не робив. І цей президент не виняток. Не думаю, що від того, що змінився Президент, умовно кажучи змінилася вивіска з прізвищем, суть влади принципово зміниться. Це як  гра в «пятнашки» – 15 кубиків соваємо по полюю. Доки ми робитимемо ці рокіровки в межах замкнутого поля, нічого не зміниться. Треба міняти не лише склад влади, а й систему, тоді почнеться рух. А наразі одне й те саме.

– Чи можна виділити таке явище як «якісна поп-культура»?

– Я мало знайомий з українською поп-культурою, але переконаний, що є безперечно щось таке, що можна назвати в рамах цього руху – якісним продуктом, але такого надто мало. Проте як на мене «попса» шкодить не лише мені, а й усім іншим. Доки народ слухає таку музику, доти матиме й таку владу.

– Ти вільна людина? Тобі притаманне почуття свободи в музиці, у житті?

– Намагаюся бути вільною людиною, хоч і не завжди вдається. Інколи потрапляєш в ситуацію, коли доводиться робити вибір – або битися головою в стіну, або пробувати її обійти. Для мене свобода дуже важлива складова життя. Моя свобода – це коли я необмежений у творчості, у темах, які я піднімаю у піснях, практично не обмежений у можливості пересування і я можу дозволити собі сказати «ні», коли хочу.

– Письменниця Галина Пагутяк вважає, що націоналізм – це вміти бути толерантним до всіх людей світу, при цьому не забувати хто ти і думати рідною мовою. А для тебе націоналізм –це…?

– До вивчення цієї справи я підходив фундаментально. Прочитав товстелезну книгу «Націоналізм», у якій викладені різні погляди різних авторів на те що таке націоналізм, як його розуміти, який зміст несе  поняття і так далі і зрозумів що не існує ні чіткого визначення націоналізму ні спільного знаменника, до якого б зійшлися дослідження, думки, висновки науковців. В книзі я знаходив цілком протилежні міркування і визначення націоналізму. Для мене націоналізм – це з одного боку активний патріотизм, але направлений не проти інших, а «за». Я все ж таки більше виступаю за націю політичну ніж за етнічну. Тому що нація етнічна, чи культурна – це сильне обмеження, яке рано чи пізно зіграє роль кайданів.

– Повертаючись до питання свободи у контексті націоналізму, не можу не згадати і про партію «Свобода», з якою ти частоково співпрацюєш, і яка частіше кулаками, аніж раціональними методами бореться за чистоту нації…

– В «Свободі» є багато позитивного і у дечому є спільність поглядів з моїми. Наприклад, у питанні визання вояків армії УПА. Поділяю також думку, що потрібно провести розслідування злочинів комунізму, провести судовий процес на зразок нюрнберзького, щоб нарешті розставити всі крапки над «і». Багато речей, які декларує «Свобода» мені близькі і я готовий їх підтримати. Разом з тим мене дратує, коли я їду по Києву і бачу на відреставрованому будинку, на свіжопофарбованій стіні напис балоном: «Геть іммігрантів! ВО Свобода». У нас не іммігранти найбільша біда. Значно більша біда для України – самі Українці. Для чого такі лозунги, які радше компрометують партію, писати на свіжих стінах?

-Ти був учасником шоу «Битва українських міст!»…

– Не відчув особливого задоволення від цього. Не кайфував. Перші секунди після проходження на адреналіні позитивні емоції грають, але… Бачив, як народ рвало, їм хотілося чим швидше  у бій, пройти всі випробування, а в мене цього запалу не було. Можливо тому, що я більше марафонець, а там потрібні були спринтерські якості.

– Аргентина вразила?

– Мені сподобався Буенос-Айрес. Це місто контрастів. Там є вишукані райони і райони схожі на наші гаражні кооперативи. У них дивний стиль життя – кав’ярні вдень працювали, а в ввечері, коли у нас аншлаг у кафешках, у них все зачинялося. У вихідні дні місто як вимирає, усе зачинено і людей майже нема, бо вихідні – це вихідні.  Можливо тому Буенос-айрес,  із його кількамільйонним населення, не тис на голову, і залишив по собі позитивні спогади.  Та й менталітет у людей зовсім інший. Десь на третій день перебування у місті ми помітили порш кайен. У цей же день це авто бачили ще кілька разів у різних точках міста різні люди – і це було подією, на відміну від Києва, де таких авто на одному перехресті з десяток нарахувати можна…