Сашко Положинський: «У нас творчий процес не припиняється ніколи.»
«Одеса – то не українське місто», – доволі часто доводиться чути від самих одеситів. У чомусь вони мають рацію... Втім одеським патріотам в Чорноморській Пальмірі живеться значно цікавіше, ніж деінде. Активність імперців та проросійських верств не дає задрімати ні на хвилину.
Тож, українці одеські дочекалися виступу рупора національної думки – Сашка Положинського, фронтмена гурту «Тартак» – у своїх рідних пенатах. Зустрічала публіка старожилів української альтернативи «на ура». Хоча ніхто і не здогадувався, що танці на сцені завдавали Положинському шаленого болю.
Про це та інше ми побалакали після концерту:
– Як погода? Відрізняється від аргентинської*?
Сашко Положинський (С.П.) В Аргентині було значно тепліше. По-справжньому спекотно. Десь +30 в середньому, а то і за 40 перевалювало.
– Та ви підігріли повітря й у нас під час виступу.
С.П. Ми постаралися, так. Але ми підігрілися ще під час футболу.
– О, розкажіть, будь ласка про матч. Як зіграв ФК «Маестро»?
С.П. Для нас розпочався невдало. Вже на першій хвилині пропустили гол від збірної одеських журналістів ФК « Акули пера». Але нам пощастило! Це був єдиний м'яч у наших воротах, і матч завершився з розгромним рахунком 11:1 на нашу користь.
– Ніхто не травмувався?
С.П. Було кілька було зіткнень. Вже під час концерту я це відчув - я не міг стрибати. Зараз дуже важко ходити, а на сцені треба було ну хоча б пританцьовувати. Про стрибки я вже не кажу – я просто боявся стрибати, аби не пошкодити ногу.
– Дайте рецепт, як абстрагуватися від болю щоб викластися на всі сто?
С.П.На сцені ти робиш те, що тобі подобається. Впирає власна музика, і те, що ти даруєш її людям. Енергія людей тебе підтримує. Це взаємний процес обміну позитивною енергією.
– Щодо Аргентини. Фоззі, наприклад, присвячував ледь чи не все своє дозвілля пошуку футболки маловідомого футбольного клубу. А чим займалися Ви у вільний час?
С.П. У мене не було багато дозвілля. Як і у Фоззі. Частину часу провів у пошуках різноманітних замовлених сувенірів.
У мене було величезне бажання з'їздити на водоспад Ігуасу (це на кордоні Аргентини і Бразилії). Але така поїздка була б або тривалою, а часу було мало, або надто дорогою.
– Які у вас склалися враження від подорожі?
С.П. Мені сподобалося. Я сам від себе такого не очікував.
Щоправда, бачили ми тільки Буенос-Айрес. Можливо, свою роль зіграло, що я був з великою компанією. Ми жили у своєму окремому середовищі, спілкувалися між собою. Якщо потрібно було спілкуватися з іноземцями – користувалися допомогою перекладачів. Не було особливого дискомфорту від чужої країни. Ми жили ніби в піонер-таборі, тільки дорослому і далеко від України.
Бачив дуже багато дерев вперше. Папуги літають.У повсякденному житті такого не побачиш. Бачив колись, як у когось папуга втік, але то не то.
Буенос-Айрес, сподобався тим, що там багато парків, скверів. Там мало дерев, але якщо є, то до них відносяться з повагою. Місто зелене.
Важко було з харчуванням. Аргентина – це країна м'яса. М'ясо там готують класно і смачно – всі м'ясоїди були задоволені. Але я м'яса не їм. Хоч, оскільки я не цілком вегетаріанець, куштував рибу – жахливо просто. Це єдине, від чого я там страждав.
– З яким настроєм поверталися на Батьківщину?
С.П. Легко дуже повертався додому. Я легко летів туди, хоча це я вперше так далеко від дому. Думав, що важче буде. Легко адаптувався до країни, до клімату.
Повертався так само. Великої ностальгії за Україною не було. Знав, що в Україні ще мороз, а в Аргентині сонячно і безтурботно.
Але коли літак почав знижуватися над Борисполем дуже непривітно все виглядало згори. І всі такі: «О-о-о, хочемо назад!». Я тоді не відчув, що хочу назад – був радий, що ми повертаємося в Україну.
– Щодо економічно-соціально-політичного хаосу. На Вашу думку, є якийсь вихід загалом?
С.П. Я вважаю, що кожен повинен займатися своєю справою, робити те, що у нього виходить найкраще. Це дуже простий рецепт. Хоч він повинен базуватися на морально-етичних засадах кожної людини. За період Незалежності України нам дуже сильно попсували і систему цінностей, і систему життєвих пріоритетів. Зараз успіх людини вимірюється грошима, а не тим, яку повагу вона викликає до себе своїми здібностями і моральними якостями.
Політика – це бізнес, як і влада і владна посада – це теж бізнес. Я вважаю, що це не правильно, і людей, котрі йдуть в політику заради бізнесу потрібно карати. На мою думку, політика і влада – це величезна відповідальність перед країною і народом, і коли ти вже береш на себе цю відповідальність, то повинен справді служити Україні і народові. Коли ж ти служиш у першу чергу своїм власним інтересам, то потрібно щось із цим робити.
– Нарешті від політики до музики. Довгоочікуваний альбом «Тартаків» …
С.П. Та-а-а-ак.
– Що можете сказати про свою нинішню платівку?
С.П. Ми дуже добре попрацювали над цим альбомом. Ми зробили альбом, котрий подобається нам самим, як завжди. Лиш, інтерес наш до нього підупав. Ми довго записували, добряче пограли на концертах.
Підходимо до тієї межі, коли вже необхідно починати роботу над новим альбомом. Гадаю, після Великодніх свят візьмемося за новий матеріал.
– Є тільки бажання чи вже певні задуми?
С.П. Задуми завжди є. Щось реалізовується, щось видозмінюється, щось лишається на рівні ідей. Цей процес безперервний: постійно щось занотовую, наспівую, записую. Хлопці, думаю, створюють якісь ескізи майбутніх пісень. У нас творчий процес не припиняється ніколи.
– Чи плануєте співпрацювати з кимось?
С.П. Особливого бажання з кимось попрацювати у нас ніколи не було і зараз немає . Виникають якісь конкретні ідеї, проекти, пісні. Іноді виникають якісь пропозиції для нас. Іноді виходить, іноді – ні. Досвід співпраць показує, що дещо дуже гарно починається, приємно продовжується, а в якийсь момент переходить у площину негативну. Тоді починаються взаємні звинувачення, сварки, образи… Мені все це так набридло, що я готовий іноді пожертвувати якоюсь ідеєю заради внутрішнього спокою .
– Світ цинічний. А якою повинна бути музика у такому світі?
С.П. Не мені це вирішувати… Я люблю музику дуже різну і я вважаю, що музика повинна бути різною. Погано коли в чомусь є одноманітність. Ось, наприклад, я не слухаю українське радіо бо більшість радіостанцій дуже уніфіковані - схожі одна на одну. За музикою їх важко відрізнити.
Я намагаюся е слухати музику, котра або взагалі не звучить по радіо, або рідко звучить. Хоча, звичайно, і від деяких радіо пісень теж не відмовляюся.
– Кому надаєте перевагу останнім часом?
С.П. Ось вже декілька років я слухаю группу «Кings of the lеon». Маю три альбоми і весь час слухаю, і не набридає. Коли я їх починав слухати, то їх мало хто знав. А минулого року вони нахапали купу нагород: Grammy, British Awoards… Бачу, що мої смаки знаходять підтвердження. Але гурти, котрі мені подобаються, здобувають визнання на Заході, але не в Україні.
– Побажайте, будь ласка, щось для наших слухачів.
С.П. Я би побажав більше уваги приділяти українській музиці. Виступаючи, я відчув, що люди нормально ставляться до української музики. Я не відчув ніякого дискомфорту від того, що я співаю українською мовою. Навіть ті пісні, котрі люди раніше не чули, бо вони ще не встигли побувати в ротації, все рівно сприймають із зацікавленням.
Я би радив більше уваги приділяти українській музиці, тим більше, що зазвичай дуже важко пробитися до свого слухача. Потрібно просто займатися пошуками. Я сам цим займаюся і всім рекомендую. Ходжу дивлюся на розкладки з музикою, шукаю в Інтернеті, розпитую знайомих, особисто знайомлюся з музикантами… можливо, не всі ці способи загальнодоступні, але хоч би через Інтернет завжди можна пошукати. Є багато сайтів, котрі розповсюджують українську музику. Я раджу всім заходити туди і цікавитися.
