Що залишив в "подарунок" нам СРСР?
В цій статті я не збираюсь когось чомусь вчити. Кожен нехай думає сам. Тут присутні лише історія, факти, нічого придуманого. Взагалі-то це таке собі маленьке дослідження і відповідні висновки. Можливо, трошки складно, але, повірте, набагато легше, ніж все було насправді. Отже:
"Що залишив в "подарунок" нам СРСР?"
Вступ
Це було майже 100 років тому. Всі темні сили зібрали свою міць воєдино.В океані піднявся небачений ще до того шторм, на суші люди потерпали від пожеж і землетрусів. І грянув грім, і засвіркали блискавки, розійшлося небо. І постала держава, назва якій була Радянський Союз.
Зарубіжні дипломати та журналісти частіше називали її по-старому – Росією. Російсько-радянська імперія функціонувала у вигляді союзних республік, кожна з яких мала державний статус.
Ми звикли називати СРСР країною, і в цьому немає помилки. Слід усвідомлювати, однак, що ця країна була триєдиною цілісністю політичного режиму, суспільно-економічного ладу, а також певної державної форми, в якій існували цей режим і лад.
Компартійно-радянський режим сформувався в ході Російської революції, одразу після ленінського перевороту у жовтні 1917 року. Комуністичний лад, який більшовики називали соціалізмом, вони збудували за два десятиліття. Конституційна форма більшовицької держави після п’ятирічного експериментування (1917-1922 рр.) стабілізувалася у вигляді союзу рівноправних республік.
Природа радянської державності
Починати розповідь про СРСР треба з характеристики радянської державності. За два пореволюційні десятиліття більшовики не тільки збудували комуністичний лад, але й створили набір ідеологічних штампів. Ними густо насичена історія утворення СРСР.
Російська революція мала в собі два антимонархістські початки – демократичний і радянський. "Ради" з’явилися цілком спонтанно. Більшовики оголосили ради державною владою і зосередили зусилля на оволодінні ними зсередини. Через ради і за їх спиною вони прагнули встановити свою диктатуру. Це їм вдалося.
Контроль над радами ленінська партія не втрачала аж до конституційної реформи М.Горбачова. Склад рад став формуватися не робітниками і солдатами, як у перші місяці революції, а більшовиками. За це відповідали кваліфіковані спеціалісти у компартійних комітетах. Виникла навіть наукова дисципліна – "радянське будівництво". Невдоволені таким розвитком подій були швидко знищені новоствореним радянським відомством. Більшовицька партія воліла не брати на себе відповідальності за поточні справи. Ради були позбавлені політичного впливу, але наділені повним обсягом державних функцій розпорядчого типу. Так утворився компартійно-радянський владний тандем, названий "Радянською владою" (з великої літери). Через систему рад диктатура компартійних вождів заглиблювалася в народні низи, в результаті чого створювалася цілковита ілюзія народовладдя. Правляча партія знищила всі інші, але сама поділилася на дві частини з принципово різними функціями: внутрішньою і зовнішньою. Внутрішня, номенклатурна партія, була важелем диктатури вождів і нервовим центром всіх радянських, профспілкових, силових та інших органів. Зовнішня партія складалася з мільйонів рядових членів, які виконували функцію "передавального пасу" від народних низів до верхів влади.
Поява національних радянських республік
Перший експеримент з конструюванням національної радянської державності компартійні вожді поставили в Україні. 25 грудня 1917 року у зайнятому червоногвардійцями Харкові вони проголосили владу рад. За паралельною Центральній Раді формою національної державності залишилася стара назва – Українська Народна Республіка. Радянський уряд України був названий спочатку не Раднаркомом, як у Петрограді, а Народним секретаріатом (у Києві діяв Генеральний секретаріат на чолі з Володимиром Винниченком). Після утворення "цілком самостійного", але кишенькового харківського уряду Раднарком дістав можливість воювати з Центральною Радою з-за його спини, тобто уникати лобового зіткнення з національно-визвольним рухом. Не всі це розуміли, і тому Ленін терпляче пояснював головкому Червоної армії І.Вацетісу: "З просуванням наших військ на захід і на Україну створюються обласні тимчасові радянські уряди, покликані зміцнити ради на місцях. Ця обставина має ту хорошу сторону, що позбавляє змоги шовіністів України, Литви, Латвії, Естонії розглядати рух наших частин як окупацію" (лист від 18 листопада 1918 року).
Радянська Росія розмістила в Україні шість армій, сукупна чисельність яких перевищувала мільйон бійців. Разом з органами державної безпеки і міліції вони утворювали потужне силове поле, в якому ніхто не міг кинути виклик диктатурі. Проте вожді розуміли, що утримувати тільки силою величезну республіку неможливо. Тому голова Раднаркому РСФРР В.Ленін і нарком закордонних справ Г.Чичерін, з одного боку, а також голова Раднаркому і за сумісництвом нарком закордонних справ УСРР Х.Раковський, з другого, 28 грудня 1920 року підписали "рівноправний" договір про воєнний і господарський союз. В той же час "рівноправному" договорі про воєнний і господарський союз, підписаний Леніним підкреслювалося, що кожна з договірних сторін визнає незалежність і суверенність іншої.
Стрижнем тогочасного політичного ладу залишалася комуністична партія, від імені якої здійснювалося керівництво всіма аспектами економічного, політичного й духовного життя. Це була єдина політична партія. Ось чому в партію йшли не лише переконані прихильники соціалізму, але й безліч тих, хто вбачав у членстві в ВКП(б) гарантію швидкого просування по службі.
Україна у складі СРСР
Зміни у складі населення України.
Громадсько-політичне життя України розвивалося під впливом суперечливих факторів.
Соціальний склад населення кардинально змінився. Зникли економічно активні в 20-ті роки категорії приватних торговців, власників підприємств, помітно зросла чисельність робітників – з 1770 тис. до 4578 тис. чол. у 1940 р. їх питома вага у населенні республіки досягла третини. Джерела поповнення робітничого класу були різноманітні. Вугільна промисловість Донбасу, новобудови республіки та ряд інших галузей господарства, де переважала важка ручна і малокваліфікована праця, поповнювалися в основному за рахунок українського селянства. У машинобудуванні, деяких інших галузях важкої і легкої промисловості, де були високі вимоги до рівня кваліфікації, поповнення йшло за рахунок вихідців із робітничого середовища, кустарів і ремісників, різних верств міського населення, як українців, так і представників інших національностей. У цілому, частка представників корінної національності серед пролетаріату в 20-30-ті роки в України істотно збільшилася.
Загальна чисельність службовців і спеціалістів народного господарства, освіти, культури, науки збільшилася. Понад 25% їх мали середню і вищу освіту.
Індустріалізація супроводжувалася бурхливим розвитком міст. У 1926-1939 рр. чисельність міських жителів УСРР подвоїлася і досягла третини населення республіки, надзвичайно загостривши житлову проблему. Характерно, що міста в ці роки зростали переважно за рахунок місцевого українського населення. У 1920 р. українців серед міських жителів УСРР була лише третина, в 1939 р. – понад 58%.
Переміщення людей з одних соціальних груп до інших супроводжували швидкою ломкою їх психології, способу життя, втратою усталених традицій, Які вироблялися століттями. Ці процеси були наслідком прямого насильства влади і тому сприймалися мільйонними масами, особливо примусово пролетаризованим сільським населенням, болісно.
Разом з тим роки індустріалізації й колективізації позначені інтенсивним соціальним рухом по "вертикалі" – з "низів" нової соціальної піраміди, яка активно формувалася в роки радянської влади, "вгору". Більшовицька партія сприяла висуванню рядових робітників і селян на керівні пости, відкривала перед ними двері вищих та середніх навчальних закладів. В органи державного управління, господарський, партійний апарат, в офіцерський корпус Червоної Армії, органи державної безпеки, міліцію, до керівництва колгоспами, радгоспами, торгівельними підприємствами прийшли десятки тисяч робітників і селян.
Радянські керівники ставили собі в заслугу побудову суспільства, вільного від експлуатації людини людиною. Насправді, знищивши стару соціальну піраміду, вони побудували нову, небачену раніше. У Радянському Союзі формувався новий правлячий клас – номенклатурна верхівка партійно-державного й господарського апарату, яка була забезпечена всіма матеріальними благами і відгороджена від мільйонів своїх співгромадян щільним частоколом різноманітних привілеїв.
Сталінізм і його провідники в Україні.
У лоні партійного апарату сформувалося огидне, людиноненависницьке явище сталінізму. Партійне й радянське керівництво України не знайшло в собі сил протистояти сталінізму. На чолі КП(б)У, ВУЦВК, РНК УСРР стояли особи, які з більшим або меншим завзяттям виконували волю сталінського керівництва. Так, ЦК КП(б)У в 1925-1928 pp. очолював Л.Каганович, один з найпослідовніших сталіністів, рекомендований політбюро ЦК ВКП(б) для роботи в Україні. Він активно пропагував міф про мудрість Й.Сталіна.
Л. Кагановича замінив С. Косіор, котрий у роки громадянської війни був одним з керівників більшовицьких організацій в Україні, а після її закінчення очолював крайову парторганізацію Сибіру, працював секретарем ЦК ВКП(б). На чолі ЦК КП(б)У С.В. Косіар, стояв з липня 1928 р. по січень 1938 р. На ці роки припадає пік кривавого розгулу сталінського режиму в Україні, одним із стовпів якого, бездумним виконавцем розпоряджень центру був Косіор. У передвоєнні роки КП(б)У очолив М. Хрущьов, знов-таки присланий з Москви, де він був керівником московської парторганізації і кандидатом у члени політбюро ЦК КП(б). Хрущьов продовжив лінію своїх попередників в Україні.
Конституція УРСР 1937 p.
Соціально-економічні та політичні зміни, що відбулися в СРСР у 20-30-ті роки, правляча більшовицька партія розглядала як процес соціалістичного будівництва. Було створено конституційну комісію для вироблення, нового Основного закону, котрий мав закріпити "перемогу соціалізму в СРСР". У підготовленому комісією документі СРСР оголошувався "союзною державою, створеною на основі добровільного об'єднання рівноправних Ра¬дянських соціалістичних республік". Конституція скасувала всі поширювані на деякі категорії населення обмеження в правах. Вибори до Рад оголошувалися загальними, прямими й рівними при таємному голосуванні. Оголошувалася також недоторканість особи й житла, таємниця листування, свобода слова, друку, зборів.
Конституція УРСР декларувала добровільність об'єднання України з іншими республіками в Радянський Союз. Демократичні положення основного закону УРСР в умовах однопартійної тоталітарної диктатури не були наповнені реальним змістом. Конституція УРСР 1937 p., як і конституція СРСР 1936 p., залишалася не підтвердженою практикою життя декларацією. СРСР був жорстко централізованою, унітарною державою, а союзні республіки в ньому не мали ніякої автономії. З союзного центру – Москви – тягнулися нитки управління практично всіма сферами економічного, соціального й політичного життя України. Тоталітарний режим виключав будь-які прояви незалежного від держави громадсько-політичного життя, виховуючи в широких масах подвійну мораль, формуючи байдужість і соціальну пасивність.
Терор 30-х років в Україні.
Брутальні розправи з тими, кого вважали противниками радянської влади, не припинялися протягом 20-х років. Але з кінця цього десятиліття правлячі кола СРСР відмовляються навіть від видимості законності здійснюваних репресій. Звинувачення проти віднесених до класове ворожих елементів почали розглядати так звані "трійки" у складі першого секретаря райкому партії, голови райвиконкому і начальника місцевого відділення ДПУ, що значно спростило справу. Засуджених партіями відправляли на примусові роботи до північних та інших віддалених районів СРСР з надзвичайно важкими, по суті, каторжними умовами праці. А що, дуже зручно: платити не треба, а робота виконується.
Трагедія селянства, гоніння на інтелігенцію, сфабриковані органами ДПУ політичні процеси стали прелюдією до нової хвилі репресій сталінського режиму проти свого народу.
Масова кампанія "викриття" ворогів та репресій проти них розгорнулася на початку 30-х рр. Справи розглядалися без прокурора й адвоката. Оскарження чи помилування не допускалися. Заарештованим міг бути будь-хто і будь за що. Уявляєте: приїжджають до Вас ввечері "товарищі" в шкіряних куртках, Ви, звичайно ж, нічого не розумієте, а Вас, виявляється заарештовано. За що? А хто його знає.
Слідство велося із застосуванням жорстоких тортур до арештованих. Арештовані тортур не витримували, підписували протокол з абсурдними звинуваченнями, зводили наклепи на колег, рідних, на всіх, ким цікавилися слідчі.
Жертвами сталінської сваволі в Україні стали мільйони людей. Це – робітники, селяни, службовці, інтелігенція.
Згортання національно-культурного будівництва в Україні згубно відбилося на становищі українського народу. Сталінізм, нівелюючи національні особливості, укорінюючи в свідомість людей національний нігілізм, продовжував велико¬державну русифікаторську політику царизму. Як і в дореволюційні роки український нарід, опинився перед реальною загрозою зникнення.
Крім всього, вище сказаного, потрібно згадати також не далекий для нас початок століття, а десь 80 рр. А саме: пусті вітрини магазинів, жахливі платтячка в горошок, відсутність будь-якого вибору і тверезих думок і взагалі повний абсурд й безлад. Звичайно, це не зачепило всіх. Всіх – не буває. Може бути тільки загальна маса. Так от та сама загальна маса і стала першою жертвою безглуздої політики. Але це не найжахливіше. Саме страшне те, що це не знищується не одним днем, не одним роком і, можливо навіть не одним століттям. І наші діти, а з такими темпами, як в нашій країні і онуки ще будуть страждати від колись нав’язаних дій.
А тепер хотілося б дати нарешті відповідь на питання, поставлене на початку. Отже, що ж все-таки залишив нам СРСР? Можна навіть скласти список:
1. Заляканість, страх перед чимось новим і невідомим.
2. Відсутність тверезого мислення і ще жахливіше – власних незалежних думок.
3. Нереалістичне сприйняття світу.
4. "Височенний" рівень культури і освіченості.
5. Ворожі настрої щодо оточуючих (не дивлячись на постійну пропаганду "дружбы народов").
6. Чудо-менталітет.
7. Повну беспомічність в складних ситуаціях.
8. Постійне прагнення до якогось безглуздого обєднання з ким би то не було і дурнуватих союзів.
От так от, панове. Але це ще далеко не все. Подарунків так багато, що і не згадаєш так одразу. Та все це всьго лише факти. А наша головна мета – знищити все вище перераховане назавжди. І не просто знищити, а виховати неприязнь. Це важко і довго. Але ж ми і не шукаєм легких шляхів.
