«Школа» як вона є

Телеканал 1+1 планує запустити в ефір (наразі точна дата не розголошується) серіал «Школа» від 26-річної Валерії Гай Германіки, авторки відомої артхаусної драми «Всі помруть, а я залишусь», яка отримала «Золоту камеру» в Каннах.

69-серійна радикальна і безпрецедентна серед телевізійного мила проект-драма про шкільні реалії з’явилася на російському телебаченні на початку січня і відтоді не вщухають скандали навколо стрічки, а кожна серія викликає свіжі обурення і шквал критики з боку управління освіти і вчителів, мовляв, серіал підриває викладацький авторитет, а московські комуністи взагалі назвали «Школу» спланованою диверсією проти молоді. На час Олімпійських ігор серіал навіть зняли з ефіру. Хоча, як на мене, всі ці вищевказані речі – ніщо інше, як чудовий піар і підтримка рейтингу, як для авторки, так і для її проекту. Адже насправді нічого такого, що б могло підлягати цензурі, у серіалі немає. Ані відвертих сцен, ані мови матюків, якою нині спілкуються діти мало не з перших класів. Є хіба що жорстокість, якої сповнені дитячі голови, юнацький максималізм і безстрашна цікавість випробувати на власній шкірі все, що приносить їм під ноги хвиля життя.

«Школа», яку в пресі охрестили псевдодокументальним кіно, знята у манері «підглядання». Ти наче сторонній споглядач, що ховається то під столом в учительській, то в кутку класу, то стоїш поруч з хлопцями в «курилці», одне слово – тусуєшся з «9-А». Але і тема стрічок Германіки, і почерк кадру не є новизною в її творчості. 

Колись Валерія Дудінская (таким було прізвище дівчини-хуліганки до 17-го року життя), а тепер Валерія Гай Олександрівна Германіка навчалася в незалежній школі кіно і телебачення Internews у Марини Разбежкіної й у 18 років випустила свій перший документальний фільм «Дівчатка». Як каже режисерка, «пішла в сусідній під’їзд і зняла своїх знайомих дівчаток». Звісно, це були не панянки із п’яльцями в руках і з сумною піснею на вустах, а традиційні тінейджери, які впиваються слабоалкогольними напоями, викурюють першу скрутку, проколюють одне одному пупки, клянуться у вічній дружбі, а тоді сваряться навічно через мавпування стилю одна одної, думають про самогубство через непорозуміння з батьками… «Дівчаток» помітили на «Кінотаврі», а згодом показали в Каннах.

Що ж до теми школи, то цікавинкою є той факт, що Германіка не відвідувала такий заклад, а навчалася удома, так само, як і одна з героїнь «Школи», з якої все й почалося. Аня Носова – онука директора школи, яку перевели на домашній графік навчання через хворобу. Задля того, аби повернутися в школу і мати змогу тусуватися з однолітками з «9-А», вона ладна довести дідуся до інсульту, а потім навіть заживо його похоронити.  Згодом про повернення у світ науки вона гірко пожалкує, адже з вуст її однокласників не раз злетить фраза: «Життя тебе нічого не вчить, але ми не життя – ми жорстокіші».

«Школа» – це відважний погляд на сучасне життя підлітків та їх оточення, яким у 15-річному віці не має діла до науки. Германіка не боїться дивитися у вічі реальності. У неї немає табу. Якщо хтось на проблему прикриває очі – не означає, що її немає. Вона вимальовує картинку маслом і вивалює побачене просто з мосту, без ретуші і редагувань. Відверто говорить про те, як батьки купують золоті медалі, як вчителі крутять шури-мури із батьками, як домашні янголята перекидаються у справжніх чортенят за межами батьківського ока. І, доки старші займаються «своїми справами», діти у них під носом закохуються, калічать одне одного, курять травку, заливаються слабоалкоголками, вагітніють, крадуть то собак, то батьківські машини, впадають у відчай, захоплюються одне одним, ворогують, скіни переслідують емо, емо шукають взаєморозуміння, кращі дружать з гіршими, гірші комплексують…

І хоча прем’єр-міністр Росії Володимир Путін, який серіалу не бачив, вважає, що «Школа» – це лише бачення режисера сфери освіти, яке може не відповідати дійсності, я залишаюся при думці, що серіал – це лише половина реальності, яку епатажна, відважна і безумовно талановита режисерка зуміла вмістити у «формат», який хоч і стикнувся зі шквалом критики, але таки поборов усі заборони і потрапив до етеру. Як ковток свіжої води, розбавивши липкі рожеві сиропи, що ллються з телеекранів.