«ShockolaD» вийшов на «Покоси»

Історія джазового Львова збагачується. Нещодавно вийшов диск гурту «Шоколад», який музиканти, отримавши грант від мистецького об’єднання «Дзиґа» на минулорічних «Флюгерах», записали на «Studio Radioaktywni» у польському місті Честохова. Диск називається «Покоси», його презентація відбудеться у вигляді музичних мандрів містами України і Польщі. 

За кожним разом, коли до рук потрапляє якийсь диск, в підсвідомості виникає питання: яка ж його чекає доля? Варіантів, звичайно, є кілька. Він може стати заїждженим до нестями від того, що його постійно слухатимуть, а може бути і не так. Можливо, прослухавши його один раз (і не обов*язково до кінця) – він потрапить на спеціально відведену поличку і буде поступово припадати пилюкою.

В перший же день диск «Покоси» гурту «Шоколад» прослухала тричі. Нон стоп. Тобто – без перерви. Чим так втягує ця музика? (Поки що не зачіпаємо професійних якостей виконання). А відповідь напрочуд проста: щирістю подачі. Ця музика справді не набридає. Вона  викликає бажання слухати її ще раз і ще. При чому, слухати дуже уважно, насолоджуватись кожним голосовим проведенням в інструменталістів та вокалістки, тембровим звучанням кожного інструменту, самими обробками (адже на диску поруч із авторськими композиціями Ігора Гнидина та Дани Винницької чимало обробок народних пісень). Не залишають байдужими і майстерні імпровізаційні моменти, які дозволяють продемонструвати красу і вокалу, і саксофону, і клавішних інструментів.  

Диск має цікаву структуру. Наче обрамлений піснями на вірші двох відомих українських поетів – Віктора Неборака та Сергія Жадана – в самій серцевині знаходяться, так звані, народні пісні. Ні,суто народними їх вже не назвеш. Адже вони потрапили до рук, хоч і молодих, але професійних джазменів. Тим не менше, відразу в очі кидається бережливе ставлення до самого матеріалу, хоча часом обробка є доволі далекою від оригіналу. Як, скажімо, у пісні «Несе Галя воду» . У ній навіть справді дуже  популярна мелодія є сильно зміненою. Але, і це особливо хочеться підкреслити, пісня все ж таки є впізнаваною. Більше того, вона дуже добре запам'ятовується.

Привернула увагу і «Гуцулія» (з коломийковим мотивом), яку можна назвати піснею скорше інструментальною, оскільки вокал  Дани Винницької у ній моментами звучить доволі  інструментально. До того ж, розвиває уяву слухача імпровізаційна фортепіанна вставка, під час якої перед очима пропливають безкраї карпатські гори.

Про що все це свідчить? Передусім – про те, що музиканти гурту «Шоколад»  народні пісні та їхню специфіку і знають, і розуміють, і люблять. З чим можна привітати усіх учасників гурту, а саме – вокалістку  Дану Винницьку,  піаністку Анастасію Литвинюк , ударника  Ігора Гнидина , саксофоніста Володимира Урбана та бас-гітариста Сергія Бридуна. Досконале звучання, мабуть, завдячує і ретельній підготовці, і якісним технічним можливостям студії, на якій робився запис.

Єдине, чого бракувало, – це сміливих імпровізаційних експериментів. Хоча вони найчастіше з'являються не у студії, а підчас концертів. Тому тепер будемо чекати від «Шоколаду» наступного, з живого концерту, live-диску. А повертаючись до диску «Покоси», хочеться зупинитись ще на одному номері. Це – пісня «Мати до сина» Ігора Гнидина на вірші польського поета Юліуша Словацького, 200 років від Дня народження якого минає цього року. Ця ностальгічна балада завершує диск, залишаючи  по собі відчуття якоїсь особливої настроєвості. З ним не хочеться розлучатись. Тому ідейно послухати новий альбом «Шоколаду» ще раз. 

Хоч і молодий, але талановитий і перспективний  гурт «Шоколад» впевнено піднімається сходинками, які, можливо, приведуть його на вершину творчого Олімпу. Музиканти, як зазначили вони самі в інтродукції диску, шукають істинно музичну Україну, автентичну, тому що не попсову, не шароварську і не кічову. Здається, що вони на правильному шляху.

Софія Іванова