Слідами тіні вітру

Є книги, які вміють подобатися всім. «Тінь вітру» К. Р. Сафона навряд чи може налаштувати когось проти себе. Вона апріорі возвеличує Читача, лестить йому, це – ода читанню. Всі головні герої – споріднені душі для читача, бо вони теж реалізують акт читання, або працюють з книгами. Тобто з першої хвилини, коли ми обрали, взяли до рук «Тінь вітру» К. Р. Сафона, та почали читати про те, як герой обирає на Кладовищі забутих книжок та читає «Тінь вітру» Хуліана Каракса, ми мимоволі починаємо товаришувати з героєм, проектуємо його образ на себе. Це книга, призначена для Читача, адже головна ідентифікація героїв тут – читач та письменник, а структуруючий топос -  Книга. Весь світ в цьому романі обертається навколо літератури, відтак релігією цього світу можна назвати  читання. Не дарма в церкві наприкінці розказуваної історії під час вінчання головного героя Даніеля замість молитви звучить вірш Неруди, який не знайти в молитовнику, адже  релігія читання не канонізована, а тому спільна для людей різних віросповідань.

Образ Кладовища забутих книжок об’єднує в трилогію книги «Тінь вітру», «Гра ангела» та «В’язень неба» К. Р. Сафона. Даний топос  є втіленням усієї літератури. Мова йде не лише про забутість невідомих авторів. Тут знаходяться книжки різними мовами, різних авторів з різних частин світу, і, поруч з Моратіном, Ховельяносом та  Спінозою стоїть книга нікому невідомого Хуліана Каракса. Непрочитаними, а тому нереалізованими книгами є не тільки невідомі автори – втрачають свою колишню величність й імена класиків. Література трактується як непізнана царина, бо на вивчення всіх написаних книжок і вічності не стане. Тому книги перебувають на кладовищі і лише хоронителі, не хоронять, а навпаки воскрешають книги прочитанням та інтерпретацією. Тобто передається думка про несамостійність книги, її залежність від «суб’єкт-суб’єктних» відносин, домінуюча роль читача над автором.

В «Грі ангела» головний герой має написати книгу, що змінить світ, але знаходить аналогічну вже написану на Кладовищі забутих книжок. Йдеться про неможливість написання абсолютно новаторської книги з небаченим сюжетом,  розгортається думка Борхеса про будь-який сюжет як проекцію чотирьох архетипних сюжетів. Автореференційність літератури пов’язує всі книжки між собою, створює всеохопну площину тексту. Таким чином Сафон в художній захопливій формі повертає нам значення літератури, сенс та таємничу природу читання, повертає заблудлого читача під крило літератури, відвойовує її частково втрачені позиції в контексті візуальної культури.

Власне, про саму книгу Каракса, охоронцем якої став Даніель, в романі «Тінь вітру» відомого небагато. В ній розгортається історія про пошук батька та нещасливе кохання. Але попри невибагливий сюжет вона дає початок усім подіям в романі Сафона, кожен персонаж розкривається завдяки образу цієї книги. В ході розслідування, яке проводить Даніель, він розплутує клубок біографії Каракса, знайомлячись з новими дійовими особами. Першими він зустрічає Густаво Басело та його  племінницю Клару, від яких дізнається про втечу Хуліана до Парижу, та ймовірну смерть. Густав – заможний, схиблений на літературі колекціонер, йому не досить прочитати книгу, він прагне купити, привласнити її собі. Проте навіть за цим меркантильним ставленням до книги, зосередженням на її візуально-матеріальному образі, а не на глибині вміщеного в ній світу, ховається справжній книголюб, бо він не робить з книги мертвий експонат, а допускає до бібліотеки читачів, він допомагає Даніелю розкрити таємницю. Можна стверджувати, що Густав лікується від колекціонерства: пригадує, чому він почав читати та збирати книжки, усвідомлює важливість взаємодії з книгою, а не просто її привласнює.

 Що ж до Клари, то семантика зрозумілості та чистоти, що несе іспанське слово «claro» не сумісна з сутністю героїні. Її сліпота не робить її просвітленою, вона навмисно не помічає кохання Даніеля, насправді ж вона не розрізняє щирість та напускне.  Водночас чистота Клари теж сумнівна, її вдавана порядність та невинність розвінчуються, коли Даніель дізнається про її інтимний зв'язок з Адріаном Нері, вчителем музики. «Тінь вітру» Каракса  для Клари є тугою за минулим, за втраченим дитинством. Вона дізналася про Каракса від свого вчителя Мсьє Рокфора, який безрезультатно намагався повернути книгу з забуття, борючись таким чином з невідомістю його власних творів. «Червоний будинок» Каракса був першою книгою, що зворушила Клару, відкрила їй чарівний світ читання, замінила втрачений зір оптичними ресурсами уяви, і тому вона заздрить юності та першим відчуттям від світу книги, які переживає Даніель.

Розчарувавшись в Кларі, Даніель зустрічається з Ферміном, жебраком, колишнім агентом розвідки, котрого пізніше влаштовує працівником книгарні батька. Це людина-свято, що теж відображено в імені: Сан Фермін  – свято в Памплоні, тиждень фієсти, карнавалу, веселощів, бенкетування. Це все атрибутика героя: в нього тяга до ласощів, перевдягання, жартів. Проте водночас в це свято включене енсьєрро – перегони учасників з розлюченими биками, що вже є серйозним елементом у вирі карнавалу. Для героя такими перегонами є суперечка з інспектором Фумеро, який весь час слідує за Ферміном, наздоганяє та наносить травми, але герой не здається, бо для нього життя – це боротьба. Таким чином він спокутує зраду, гріх – він видав імена своїх колег інспектору. «Тінь вітру» для нього це можливість позбутися минулого та розпочати нове щасливе життя, адже його антагоніст є водночас й суперником Каракса. Тому розслідуючи справу письменника, він прагне подолати ворога.

В ході розслідування Даніель знайомиться з Нурією, дочкою Ісаака, сторожа Кладовища забутих книжок. Ісаак, біблійний батько, що втрачає дитину, все життя був віддалений від дочки, лише після її смерті віднайшов її в книгах Каракса, та в рукописі, що вона залишила для Даніеля. При першій зустрічі з хлопцем Нурія підтвердила смерть Каракса, але згодом в прощальному листі все спростувала. Все її життя замкнене на письменнику, вона в нього до безтями закохана, але для останнього існує лише Пенелопа. Її спроби зблизитись з ним – марні. Вона одружується з Мігелем Молінером, другом Хуліана, для того, щоб ближчою до нього. Від Мігеля вона й перейняла кохання до Хуліана. Мігель як Сервантес, невиправний борець зі несправедливістю та невіглаством, витратив на це всі свої статки. Коли Хуліан від’їжджає в Париж, Молінер просить його писати книги, а не листи, бо лище через творчість можливе пізнання себе та іншого. Він з дитинства відчував свою смерть, і таки пожертвував своїм життям заради друга, помер замість Каракса. Хуліан  продовжує існувати, але не бачить в цьому сенсу, прагне знищити все, що створив. Проте Нурія уберігає книжки Каракса від знищення, коли Каракс під маскою-ім’ям Лаіна Кубера прагнув спалити їх. Порятунок книг виступає порятунком Хуліана від самознищення, Нурія прагне, щоб він подолав біль і вибачив собі.

Для самого Даніеля книга Каракса – це здатність розкрити нереалізований письменницький талант. Він з дитинства прагнув написати книгу про ручку померлого письменника, яка керує рукою вже іншого автора та таким чином дописує останній неопублікований роман мерця. Книга Каркса допомагає йому реалізувати цей задум, хлопчик стає автором нової книги. Крім того «Тінь вітру» допомагає йому вирішити проблеми особистого характеру. Даніель дуже схожий на Каракса ззовні, навіть представляється його сином. Вони обидва сини володарів крамничок, мають вірних друзів (Томас Агілар і Хосе Алдая – сини впливових чоловіків, які недооцінюють своїх нащадків). Вони закохуються в вродливих сестер своїх друзів (Пенелопу Алдая та Беатрис Агілар), але суворі батьки стають на перепоні їх коханню. Паралельність історій кохання Данієля та Каракса допомагає останньому запобігти катастрофи: розгортання свого життя Даніель може передбачити завдяки сюжету книжки та життя Каракса. Втім Даніель не просто повторює історію автора «Тіні вітру»: Каракс уникає вирішення проблеми, планує утекти з коханою, і, так і не дізнавшись чому вона не прийшла на вокзал, залишається жити в Парижі та писати книги. Пенелопа Алдая не дочекалася свого Одісея, вона померла разом з новонародженою дитиною. Даніель розуміє, що самореалізація та пошук є вічними історіями без фінальної крапки, тому він спершу знаходить кохану, а вже разом з цим і доводить розслідування до кінця. В будинку Алдая сходяться обидва плани подієвості: його кохана і Каракс перебувають в цьому місці. Крім того тут Хуліан ставить крапку в «Тіні вітру», востаннє перевтілюється в  Лаіна Кубера та, розправляючись з Фумеро, покінчує з минулим, відпускає Пенелопу та пробачає собі її смерть. Він відроджується і знову починає писати під новим ім’ям. 

В романі представлений весь спектр занять, пов’язаних з книгами: нереалізовані чи просто невідомі письменники, автори статей, колекціонери, перекладачі, видавці, торговці книгами, бібліотекарі, викладачі літератури чи книголюби… Тут навіть звичайний охоронець виступає як ймовірний письменник-сюрреаліст. З такою компанією мимоволі почуваєш себе дотичним до чогось таємного та сакрального, хочеш поринути в світ книги і залишитись там назавжди.