Вчимо історію через поцілунки...з левом
Йдеться, звичайно ж, не про вихід в світ чергового підручника з історії, хай навіть й з якимось екзотичним еротичним ухилом, а все ж таки про художню літературу, а саме про історичний роман Михайла Яворського «Поцілунок лева». Автор – професор політичної теорії Міського університету Нью-Йорка, автор численних академічних публікацій, один із провідних активістів студентського руху 60-х років у США, як це можна дізнатись із обкладинки. Звідти ж можна дізнатись, що живе він в штаті Колорадо, час від часу гостюючи в рідному Львові.
Професійна приналежність автора не могла не вплинути на його текст, який завдяки всій своїй документалістській соковитості часом збивається вже аж на занадто протокольний стиль. Хоча зрештою, це лише перший роман Михайла Яворського, так що не треба судити його вже аж так занадто суворо, тим більше, що історична хроніка ним задокументована по-науковому прискіпливо, зокрема він не упускає тих не зовсім привабливих деталей, які так не вписуються в хрестоматійний романтичний канон української боротьби тих часів.
Михайло Яворський описує всі ті тяжкі перепитії, які довелося пережити Західній Україні в буремні роки кін. 30-х – перш. пол. 40-х, себто в роки II Світової війни, й в роки, які їй безпосередньо передували. Його герой, молодий хлопець, ще в школі стає членом Орґанізації (ОУН). Щоправда, перед цим, під час того місяця вересня, який більшовицька пропаганда завзято називала «золотим», а місцеве населення, якому завжди видніше, «чорним», себто під час окупації західноукраїнських земель «клятими сов’єцькими військами» (цитата не з роману, а знову ж таки, з розповідей місцевого населення), йому досить хвацько вдалось побавитись в «міліцію», насолоджуючись всіма перевагами безвладдя. Потім він дізнається про розкол в її, Орґанізації, лавах, коли привітався так, як було прийнято в ворожій фракції ОУН(м), за що мало не потрапив до в’язниці, себто до в’язниці він таки потрапить, але пізніше, й не за це. А далі його чекає шлях підпілля, шлях боротьби за українську незалежність, але без зайвого пафосу й романтики, а з вошами, з тифом, з колективними походами в туалет за суворим графіком, й з «всім чим положено». Але зрештою цей шлях приводить його в ліжко до прекрасної Гельґи, дружини бійця SS. Зранку ж він зможе взяти собі на пам’ять військову форму її покійного чоловіка, яка так може знадобитись його товаришам по боротьбі в розвідці, зі спілкуванням з німецькими офіцерами. Як там, у класика, «Бонд. Джеймс Бонд».
На XII-му Щорічному конкурсі оповідань (м.Берн, Швейцарія) в листопаді 2001 року уривок з цього роману отримав другу нагороду. Від себе додамо, що цілком заслужено.
