Словник нецензурної лексики: лисичка-вертихвістка на Ейфелевій вежі

Жінки емансипуються. Хочеться їм того, чи ні, але так є насправді. Вони вчаться бути вільними та самодостатніми поруч із коханими чоловіками і відкидають непотрібні стереотипи. Зрозуміло, що якщо такій жінці якийсь чолов’яга скаже: «Чого така напружена? У тебе що сьогодні –– критичні дні?», то ризикує у відповідь почути якесь міцне слівце і кпини на кшталт: «... насправді у мене овуляція і я шукаю чоловіка, щоб із ним переспати, але ти, любчику, не в моєму смаку». Це у кращому випадку.

Бо може бути, що кобіта «видасть на гора» зовсім іншу репліку: «А ти чо’ –– геніталіями думаєш? Мо’ хочеш вмочити свого вар’ята у мою гавань?». І тут уже, щоб порозумітися хочеш-не хочеш, а доведеться пригадати геніальну фразу класика «Не бійтесь заглядати у словник!»...

Нещодавно в Україні вийшла друком книжка доктора філологічних наук, професорки Лесі Ставицької «Українська мова без табу. Словник нецензурної лексики та її відповідників. Обсценізми. Евфемізми. Сексуалізми». «Сексуальноозабоченонеудовлетворённая» –– саме таким неологізмом уже встигли охрестити пані Лесю. Мовляв, немає куди жінці подіти свою сексуальну енергію, то вона укладає словник на п’ять тисяч слів, які всі знають і вживають, але ніхто досі не насмілювався свою обізнаність подібним чином афішувати. Та ще й подавати більш ніж вичерпну інформацію про стилістичні характеристики та походження тих слів.

Поміж тим, словник таки заслуговує на увагу. І не тільки науковців. Це доволі ґрунтовна праця із чудово підібраною ілюстративно-джерельною базою, яка ховає в собі безліч цікавинок та несподіванок. Наразі хотілося б зосередитися саме на гендерному аспекті нецензурної лексики. Тим паче, що Ставицька теж неодноразово наголошує на гендерних особливостях уживання слів жінками та чоловіками. До того ж, усі нецензурні слова можна сміливо поділити на кілька груп за статевою ознакою: наприклад, похідні від слів на «х» та «п».

Отож, виявляється, чоловіки постійно змушені доводити свою справжність насамперед порушенням різних табу. Тоді як жінці для доказу своєї статевої належності достатньо лише народити дитину. Подібною, сказати б, соціальною несправедливістю і пояснюється вживання нецензурної лексики чоловіками. Втім, для представників обох статей лайка є своєрідним катарсисом. Жінки, що вдаються до міцного слівця, прагнуть таким чином звільнитися від загальноприйнятих жіночих стереотипів і створити ілюзію рівних прав і можливостей із чоловіком у мовній діяльності. Якщо врахувати, що всі ці думки підкріплюються цитатами із сороміцьких коломийок, із текстів художньої літератури, друкованих ЗМІ і навіть із чатів в Інтернеті, то зрозуміло буде, чому словник читається так само, як захоплюючий детектив.

Хто б міг подумати, що слово «піхва» насправді походить від праслов’янського «пошити, обшити», яке потім перетворилося на «ховати, поховати». А вже оте «похо» перейшло на «піх» у закритому складі. Проте, хтось і досі наївно думає про походження від слова «пхати». Леся Ставицька пояснює, що часто спостерігається гра на прямому та переносному значенні слова «піхва» і цитує Василя Слапчука: «Чоловік без жінки, як смичок без скрипки. А з жінкою, як меч у піхві –– до бою непридатний». Синоніми у слова «піхва» найнесподіваніші: смаколик, бандурка, банкомат, живиця, лисичка-вертихвістка, їжачок, краснослива...

Назва чоловічого органу пов’язана з словом «хвоя»... У різних мовах вона асоціюється з гострим, колючим предметом. Є ще більш пристойне слово «фалос» (від латинського «заворожувати, наслання, замовляння»). Він обожнювався деякими народами як символ начала, яке запліднює. Синоніми, як то кажуть, без коментарів: Ейфелева вежа, довбуш, пінчук, тикало, моджахедисько, хвіст, викрутас...

Власне, словник у жодному випадку не пропагує лайки. А тим паче, не закликає лаятися чоловіків і жінок. Натомість він просто подає докладну інформацію про походження та значення слів. Тому раджу його почитати тим літературним гурманам, які усвідомлюють, що мова не може бути красивою, причесаною і законсервованою. Бо вона є такою, якою є. Як влучно, жорстко і справедливо сказала Фаїна Раневська: «Краще 100 разів сказати слова «жопа», аніж один раз слово «духовність».