Талант і тоталітаризм: право бути прощеним
Вчора на парі із зарубіжної преси відомий у журналістських колах й далеко за межами Львова професор журналістики Йосип Лось показав нам, своїм студентам, фільм. Документальний фільм про «особистого режисера диявола» – Лені Ріфеншталь. Про проклятого світом митця, непрощеного й донині. І все через пропаганду в своїх режисерських роботах Гітлера й націонал-соціалізму.
А починалась режисерська кар’єра Ріфеншталь дуже перспективно. Вже дебютний її фільм – «Блакитне світло» (1932) – здобув визнання глядачів й срібну нагороду Венеційського кінофестивалю. Саме через цей фільм її талант помітив Адольф Гітлер. Згодом Ріфеншталь згадуватиме у своїх мемуарах:
«У «Блакитному світлі» я, наче в передчутті, розповіла свою подальшу долю: Юнта, дивна дівчина, що жила в горах, у світі мрій, переслідувана й покинута, гине через крах власних ідеалів – у фільмі їх символізують сяючі кристали гірського кришталю. До літа 1932 року я також жила у світі мрій…»
Гітлер пропонує роботу, повну фінансову підтримку й сприяння в кар’єрі. Ріфеншталь погоджується. Вона знімає 2 фільми, які назвуть вершиною пропагандистської майстерності, за які її вважатимуть одним з кращих режисерів ХХ сторіччя, за які її згодом проклянуть і навіки закриють шлях у кіно: це «Тріумф волі» (1935) про націонал-соціалістичну партію Гітлера та «Олімпія» (1938) про німецьких спортсменів на Олімпіаді (цей фільм засудили за демонстрацію переваги, зверхності краси і сили арійської нації над усіма іншими націями світу).
Кар’єра в розпалі, перед талантом Ріфеншталь схиляються найбільші майстри – Лені отримала те, чого прагнула. Окрім самого Гітлера. Кажуть, вона кохала його. А він її – ні, просто не зміг не використати в своїх божевільних планах всесвітнього масштабу її геніальності.
Починається війна. Після побачених жахів Лені відмовляється й далі знімати режисерські оди нацистам. Але порвати з ними остаточно не може.
«Я ніколи не заперечувала того факту, що потрапила під вплив особистості Гітлера. Але те, що я надто пізно пізнала в ньому демонізм, безперечно є провиною чи засліпленням».
Війна закінчується ганьбою для нацистів. Починається жахливий період ганьби і проклять для Лені Ріфеншталь. Жінці відрізаний доступ до кіномистецтва на півстоліття. Аж до свого сторіччя жінка знімає фільми «в шухляду». І лише на столітній ювілей у 2002 році (вона прожила 101 рік, до 2003-го) їй дозволяють випустити у світ фільм «Підводні враження» про життя підводного світу.
Лені була природженим генієм у всьому, чого торкалася. За життя вона встигла зануритися у світ мистецтва танцю («Якби не танець, не знаю, чи стала б я режисером. Адже танець і режисерський монтаж мають спільний корінь – ритм»), потім стати улюбленою актрисою мільйонів й змагатися в майстерності з Марлен Дітріх, потім – видатним і трагічним режисером, талановитим фотографом, коли закрилися двері в світ кіно, і наприкінці життя – захопленим дайвером. Її геніальність не повинна залишатися табу.
Я не маю права виправдовувати Лені Ріфеншталь, але й не маю права її засуджувати. Не має значення зараз, чому вона була причетною до опоетизації націонал-соціалізму: чи тому, що не мала іншого виходу, чи тому, що кохала Гітлера й вірила його ідеям. Тоталітаризм пожирає талант й підкорює його собі, своїм жахливим цілям. Але це був її вибір. Вибір митця – це завжди тягар. Та чи настільки, щоб на понад півстоліття «зависнути» в чистилищі на землі? Бо то було справжнісіньке життя у чистилищі: чекати, чи пробачать тебе, чи проклянуть навіки.
Чи маємо право пробачити їй? Чи маємо право не пробачати? На ці питання я не можу відповісти. Скажу тільки одне: якщо одного геніального митця карають за причетність до опоетизації ідеології зла, то всіх інших мають карати за тою ж самою міркою. Чому ж ніхто не проклинає режисерів, що знімали для Сталіна? Поетів, що писали жорстокій радянщині оди? Чому досі з задоволенням дивляться фільми, де показують «безмежне соціалістичне щастя радянських людей»? Так, ми пробачили їм. Адже «поставте себе на їхнє місце – як ви б вчинили під загрозою катувань і смерті?» – беззаперечний аргумент. І я не знаю, як вчинила б. Можу сказати, що пішла б на смерть сама, віддала б на смерть своїх рідних, як то зробив Бандера та багато інших заради національної ідеї, бо вважаю це правильним. Але чи було б це правдою?..
Сьогодні до пропаганди ідеології зла причетні тисячі митців у всьому світі, з кадрів і сторінок чиїх нас закликають (відкрито чи замасковано) до наркотиків, пиятики, жорстокості, брехні, порочності, вбивств. Чи проклинаємо ми їх? Чи накладає суспільство табу на такі твори? Ні, бо одним це шалені прибутки, іншим – огидне задоволення.
Таких, як Лені Ріфеншталь, безумовно, не можна виправдати. Але пробачити можна завжди. І прощення – це справа навіть не суспільства. Це особиста справа кожного з нас.
Більше фотоматеріалів, зокрема, фотороботи Лені Ріфеншталь, в галереї.
згідна, що Лені талант і молодчинка.. але невже так важко говорити щось про геніальну режисерку, котра зняла чудові фільми, що перевернули уми і душі людей, пробуджуючи в них віру й захоплення своєю нацією.. назвіть мені хоч один такий якісний фільм в Україні, про нас.
шкода лиш, що Гітлер і його оточення використали ці фільми і інші супровідні засоби для війни, – не одна Лені постраждала. а виклалася очевидно, на совість, по максимуму – як лише можна викластися для коханої людини.
Лені просто приклад митця, чия відповідальність стає трагедією
таких в історії багато, просто мене зачепило саме те, що таку геніальну людину звинувачують в пропаганді зла тоді, коли інше зло тільки підтримують
мені здається, варто говорити про право бути почутим. Прощення – це взагалі не людська прерогатива, коли не йдеться про особисті образи, нмд:)
а от як сприймати митців (не)залежно від тої ідеалогії, яку вони підтримували своїм мистецтвом? твори Лені не складаються з самої ідеалогії. для питання моралі в мистецтві місця нема – по найвищому рахунку. тож – не важливо, про що вона знімала?
я не вважаю, що є неважливим те, про що вона знімала
вона була вродженим митцем, її мистецтво було мистецтвом для людей, а не мистецтвом для мистецва
бо якщо говорити про мистецтво для мистецтва – тоді так, немає значення. тільки кому таке мистецтво треба? для миттєвої естетики – і забути
кожен справжній митець відповідальний перед людством.
а щодо права бути почутим – це все пов"язане між собою. йдеться про право бути прощеним, себто, бути позбавленим у свідомості публіки стереотипного штампу зла і просто почути й побачити МИСТЕЦТВО
ну, знаєш, вже на сьогоді... якби вона погодилася з 1992 року приїхати в Україну і робити тут свою кар`єру, наприклад, то ніхто б її зі штампами щодо гітлеровщини вже не пов`язував ))) а що вона, з Німеччини не виїхала..? думаю, в інших країнах все було б простіше з визнанням...
виїжджала вона, виїжджала. В тому то й справа, що все не так просто було в її ситуації: виїхати і жити далі
та ну, а куди виїжджала?
в Африку ))))))
ой, щось задалеко
донозначно треба було в Україну ))
сумніваюся, що їй би встрелило в голову підписати смертний вирок собі і поїхати в СРСР...
ги... та я ж кажу, після 92 року )))
чому всі так люблять цей дискурс "засуджувати-виправдовувати"? щоб оголосити свою причетність до історичного контексту, але разом з тим показати свою просунутість??? чи щоб всістися однією дупою на обидва стільці?
"...на ці питання я не можу відповісти" – а хто вас взагалі запитує?
те, що не запитуєте Ви, не означає, що не запитують деякі інші
"...показати свою просунутість??? чи щоб всістися однією дупою на обидва стільці?..." – це говорять тільки Ваші власні комплекси, про мене Ви нічого не знаєте
мене зачепила саме ця історія в контексті загальнолюдсього сприйняття добра-зла і відповідальності митця. все. я люблю такі теми.
мене не цікавить Ваша думка. для конструктивної критики маю авторитетніших людей.
вау! яка агресія! оце вже щось!
жодної агресії, я абсолютно спокійна
агресія – Ваша прерогатива. просто критику я сприймаю тільки конструктивну, а не злісні реакції з намаганням образити автора
ставтеся спокійніше до чужих статтей й тем, піднятих у них
заслужила ще одне моє вау! я вражена!
а я вражена Вашою реакцією
і коментувати можна аргументованіше, а не як ображена чимось дитина
чесно кажучи, була про Вас кращої думки, прочитавши Ваші статті. і знову ближче пізнавання автора нівелює добру думку про його твори ))))
навіщо такій прекрасній панянці коментарі, якщо вона має авторитетніших людей для "конструктивної критики"? тим більше коли так прекрасно з двох речень вона вгадала всі мої комплекси-реакції і всі решта психоблаблабла?
упаси боже – ніяких коментарів!
Ваша справа.
і справа не у Вашій авторитетності. я Вас не знаю, як і Ви мене.
Просто Ви, не знаючи мене, і не аргументуючи своїх досить різких, навіть образливих заяв, ще й котите на мене бочку.
Погляньте в корінь цього конфлікту (чи як?), тобто на Ваш комент, і перечитайте ще раз. Може, тоді не будете вдавати поважну людину, чий авторитет тут применшили. Бо авторитетні люди пояснюють змістовно й деталізовано (і не істерично), з чим вони не згодні, а не... далі я промовчу.
"Авторитетніших"?
Не варто так кількісно оцінювати. Менш авторитетних, більш авторитетнх...
Для мене Таніни враження завжди дуже авторитетні. Часом надто категоричні, або ґіперекспресивні, але... наші недоліки – продовження (і частина) наших цнот (с)
В Тані із смаком та інтуіцією (а також із знаннями та талантом) все більш ніж гаразд. Вона майже завжди "небезпідставна", хоча, часом, може бути надто "чорно-білою"...
Любимо її й такою.))
Пане Володимире, дякую Вам за Вашу толерантність і миролюбство. Просто відчула в коментарі пані Тетяни надмірну неприємну різкість щодо себе, якої я не заслужила від незнайомої людини. До того ж, я звикла до спокійної й змістовної критики (хоча під час роботи в газеті бувало всяке, але то було ще за царя Гороха)))), а не несподіваних і необгрунтованих "наїздів".
Тепер знатиму і такий норов )))
Щодо любові – час покаже. Постараюсь не робити передчасних висновків.
Так, Таня часом буває несподівано різкою.
Всі ми буваємо е-ее... різними.)
таки так ))
мабуть, тому й життя не набридає )
Є бажаючі спитати.
Щонайменше – авторка. Питати вона починає з себе. Це, як на мене – цілком нормально.
Згоден з думкою дописувачки, можна любити твори за художність, закриваючи очі на їх ідеологію. Викреслити для себе інакодумство в мистецтві, означає лише обіднити себе.
Ріфеншталь оспівувала обеліски фашизму, а ніяк не його прогнивши черево, Олімпійський стадіон – а не Освенцім. Так, робила агітки, але ж до дідька талановиті.
Питання “засуджувати чи ні” давно не стоїть, при наймі для мене. Хоча пам’ятаю читав, як вкінці 90-х, ретроспективу Ріфеншталь привозили в Росію, там і молодчики влаштовували протести, і дехто з недалеких агітаторів закликав місцеві власті заборонити покази.
я ж кажу: це особиста справа кожного
аудиторію має цікавити її непересічне мистецтво, її геніальні роботи, а не її помилки у досить далекому минулому. тим більше, вона визнала, що помилялася.
Навіть, якби й не визнала... Ми ж вшановуємо її, як митця, а не як особистість.
щодо теми митця і особистості: я зажди тільки за те, щоб їх розмежовувати. категорично. інакше особистість може зіпсути смак мистецтва. я слухаю музику, як музику, а не як гру чи спів якоїсь людини. читаю книгу, як книгу, а не писульки чиїсь.
На мистецтво не можна дивитися крізь призму особистості митця! рада, що маю однодумця :)
Радий, що Ви раді, та боюсь, не зможу бути повністю Вашим однодумцем:)
Дивитися на мистецтво опускаючи фігуру митця, означає втратити можливість правильно прочитати твір. Якщо, наприклад, читати Чуму і не знати, що Камю антифашист – ніколи не розкрити великої алегорії цього твору.
У випадку з Ріфеншталь я лише маю на увазі, що ми можемо захоплюватися нею, як художником “Тріумфу волі”, не зважаючи на нашу критику її політичних та етичних переконань (які я не певен, що ми до кінця розуміємо).
не можу з Вами цілком погодитися щодо прикладу Камю (знову розходження у поглядах:))
в його випадку для розкриття алегорії цілком вистачить знати, я яку епоху жив письменник й історію тієї епохи
звісно, повністю відхрестити митця від його творінь не можна, я, мабуть, надто категорично висловилася
я мала на увазі трохи інше: не можна у кожній дріб"язковій деталі шукати аналогії з творцем, героїв з творцем теж не можна ототожнювати
в моєму житті й житті моїх знайомих були випадки, коли в творах, в їхніх ідеях різко розчаровувалися після знайомства з митцем
і твори наче чудові, але знайомство з творцем може запросто все перекреслити :(((
Забудьмо про Камю, то був лиш приклад.
Якщо ж будемо у кожній "дріб'язковій деталі шукати аналогії з автором", то будемо лише плодити інтерпритації, що, мабуть, не так і погано.
Знайомство ж з творцем може і навпаки піднести твір, змусити уважніше вчитатися (це вже правда і без мене зрозуміло).
звісно, може бути позитив, але й від негативної реакції на знайомство не застрахуєшся
я все одно за те, щоб навчитися розмежовувати Творця і людину
...думаю, що відносно політичних, а, тим більше, етичних переконань ЛР ми просто недостатьньо інформовані))
Хоча... хто може сказати, що інформований "достатьньо"?)
тааа... ну от скажіть, як можна так препарувати мистецтво: отут в нас окремо форма (геніальна, як вище всі погодилися), а отут зміст (брехливий, але що зробиш...)? скажімо, ви знаєте про мистецтво йозефа бойса? одного з найвидатніших художників 20 ст.? він був льотчиком армії 3 рейху і все таке, але його мистецтво не стало заручником того, по якому боці він стояв у 1939-му. як думаєте, чому?
мабуть тому,що його діяльність не була пропагандою нацизму. Та ще й настільки майстерною. Справа більше у пропаганді, а не у мистецьких здобутках. Саме за пропаганду в мистецтві й засудили Лені.
Без зла не буває добра, без добра не буває зла. А Лені – митець. Силою свого таланту показала те, що бачила. Які очі – такий світ.
повністю погоджуюся з Вами
Думаю, що вона великою мірою бачила те, що хотіла побачити.) (Зокрема, успіхи атлетів рейха на тій Олімпіаді було дещо менше запланованих.)
Не певен, що "блакитне світло" для неї насправді скінчилось у 1932-му. Коли, у післявоєнні роки, її цього світла намагалися позбавити, вона... стала дайвером.
З чого б це?
спершу стала фотографом, а дайвером – вже після сімдтесяти (!)
уявляєте собі в нас таких бадьорих бабусь? :)
в останній рік свого життя вона казала, що прожила дуже щасливе життя
але – як людини, не як митця
Не понимаешь, почему Она сказала, что прожила счастливую жизнь?
Юля, когда ты доживёшь до таких лет как (бай тебе Бог и больше!)Лені Ріфеншталь, то м.б. поймёшь, что счастье только тогда счастье, когда оно ...ЧЕЛОВЕЧЕСКОЕ, а не народное, коммунистическое, еврейское, творческое и тому подобное! Всё ещё не понимаешь почему? Да потому, маленькая глупенькая девочка Юля, что искусство – для человека, а не человек для искусства! Потому, что Человек – юбер алес, а все остальное, как говорили в поющей эскадрильи – проходящее!
И ещё: все советские актрисы и актёры и театра и кино, и писатели, и поэты и прочие люди творческого труда в своё время в очередь стояли и за сталинской премией и сталинской лаской! А как вдохновлено воспевали коммунистические победы михалковы и утесовы, мордасовы и пахмутовы, кобзоны и табачники …их теперь, что, тоже «безумовно, не можна виправдати…але пробачити можна завжди»…Логика у вас, Юля, какая-то коммунистическая! У Брежневу вам было бы уютно, у Гитлера – нет!
дивно...
або я Вас майже не розумію, або Ви мене, Іванушка )))
В курсє.
Вона применьшувала свої роки, щоб отримати дозвіл на занурення.
вона применшувала їх майже на 20 років
і їй вірили! певне, була таки доброю актрисою)))
Вона ніколи не виглядала на свій вік.
еге, щастить декому )))
Ага, протягом ста трьох років))
дилема бути чи не бути прощеною для Лені Ріфеншталь знаходиться за межами українського контексту. не наша це справа засуджувати чи виправдовувати її. останнє слово в цьому питанні буде за гебрейською громадською думкою. наразі ж Голокост авторства оспіваної нею держави переважує усі чесноти кінематографічного стилю пані Ріфеншталь. а з огляду на те, як ставиться гебрейська громадська думка до таких українських постатей як Хмельницький чи Петлюра, маю великі сумніви щодо прощення Ріфеншталь. нмсд, суспільно-історичний і суто мистецький аспекти творчості цієї пані ліпше не змішувати, а чітко відокремлювати.
а світ не думає, що то справа тільки євреїв. бо ж згадайте історію: скільки лиха нацизм скоїв в долі інших народів?
шановна Юліє, сперечатися з вами не буду, бо не бачу практичної можливости встановити що саме думає чи не думає світ. утім, на мою скромну особисту думку, провина нацистів сприймається в світі насамперед через призму Голокосту. кількість лиха в долі інших народів, зокрема й українського, наразі не сприймається так гостро. згадуючи історію, чи радше її популяризовану версію, завдяки успіхам радянської пропаганди й байдужості чи безпорадності сучасних українських урядів, істориків, українська доля в тій війні на жаль ототожнується значною мірою з коляборантами, шуцманами, поліцаями тощо – а щирі спроби "прощення" Лені Ріфеншталь у такому сумнівному контексті відгонитимуть ще гіршим присмаком, на жаль :(
так, "історією" нас дійсно годують, як казочкою. або як кормом для слухняних тварин. але є й інша історія – історія очевидців. моя бабуся була серед остарбайтерів (і то ще з нею там більш-менш стерпно поводилися, якщо не рахувати каторжної праці), мій дід по іншій лінії був на фронті. а взагалі нацисти мешканців Галичини, мирне її населення, не нищили, навіть освіту дозволяли – бо вважали нас "далекою сумішшю арійців". а от на Сході України, де в мене теж є родичі, нацисти коїли жахливі речі: палили села, розстрілювали цілі родини, остарбайтерів зі Сходу, Півдня й Центру України тримали в хліві з худобою й годували помиями. так що нема чого применшувати їхньої провини. звісно, більшовизм – куди більше зло, бо нацизм хоча б для німців старався. я добре знаю, які речі коїли більшовики. і знаю також з уст очевидців, тих кому пощастило вижити. але невже виправдовуюють злочинця, якщо його співкамерник скоїв страшніший злочин?
а щодо євреїв: вони просто вміють себе жаліти перед світом дуже й дуже гучно, поки ми тихенько мовчимо. поки деякі наші люди самі не вірять в Голодомор, його й світ не визнає ніколи. бо нашестя більшовизму й нацизму залишило Україні боязких рабів :`(
Начнём с конца:
«Таких, як Лені Ріфеншталь, безумовно, не можна виправдати. Але пробачити можна завжди. І прощення – це справа навіть не суспільства. Це особиста справа кожного з нас».
А потом – с середины:
«Сьогодні до пропаганди ідеології зла причетні тисячі митців у всьому світі, з кадрів і сторінок чиїх нас закликають (відкрито чи замасковано) до наркотиків, пиятики, жорстокості, брехні, порочності, вбивств. Чи проклинаємо ми їх? Чи накладає суспільство табу на такі твори? Ні, бо одним це шалені прибутки, іншим – огидне задоволення».
И, наконец, с начала:
«І лише на столітній ювілей у 2002 році … їй дозволяють випустити у світ фільм «Підводні враження» про життя підводного світу».
А теперь – выводы:
1. Ріфеншталь – мёртвая львица мёртвого льва, поэтому её можно безбоязненно хулить и кусать любому шакалу.
2. Гитлер – зло и зло наказанное! А как быть с современным Злом на счету которого миллионократно больше смертей, слёз, горя? А как быть с теми «тисячами митців у всьому світі», для которых воспевание того Зла – «одним це шалені прибутки, іншим – огидне задоволення»?
3. А как же быть с толерантностью, с политкорректностью, с расовой и национальной терпимостью? Почему уроки педофилии, садомазохизма и техники гомосексуализма мы собираемся учить наших детей в школах, а истории и философии фашизма – нет? А было время – вся Европа и ещё полмира заигрывало с А.И.Гитлером.
Вывод: Чья бы мычала, а пани Юлія Марищук лучше бы помолчала! А нет терпения, черкани пару слов о Хиросиме и Нагасаки, о ГУЛАГ-е и Грозном, о сожжённом напалмом Вьетнаме и о тюряге в Гуантанамо, о Багдаде и о Белграде. Да просто, напиши о мировом кидалове под названием «мировой кризис»! Во клёво будет погомонить на форуме.
Людина нагадала нам про яскраву художницю. Нагадала без жодного наміру "безбоязненно хулить и кусать". До чого ці наїзди – абсолютно незрозуміло.
дякую, бо я теж зовсім не розумію )))
Взагалі-то Сумно?Ком – ресурс аполітичний за визначенням, тому варто говорити про Лєні під кутом "Художник та Влада", чи "Художник та пропаганда", "...ідеологія"
Як на мене, феномен Ріфеншталь в тому, що всі, відомі мені митці, коли бралися до пропаганди втрачали у художньості, а Лєні, схоже, навпаки.
значить, вона таки в ту ідеологію вірила
бо коли твориш "на замовлення" не відчуваєш того, тому й у художності втрачаєш. виходить або штучно, або пафосно, або штучно-пафосно.
а її пропаганду стільки років вважають геніальною. щось в тому є...
Купа людей (Кіплінґ, Тютчєв, Ніколай Островський, Лєбєдєв-Кумач, Фадєєв Сімонов, Маяковський, можливо, Ейзенштейн) були достатньо щірими, щоб не втратити натхнення на цій темі, але ж... художність Ріфеншталь яскравіша.
тут тільки одне пояснення – її вроджена геніальність
І все ж є в ній якась таємниця... і досить інфернальна.
Юлічко, Володимире, гадаю немає сенсу сперечатися з обмеженим однобоким анонімом...
Яволь!)
Тут Иван упомянул о уроках толерантности в школах Украины, а не это ли он имел ввиду:
http://www.rusk.ru/st.php?idar=178768, если так то я с ним согласен на все 100! Вот о чём журналистам писать бы! Меня давно это тема безумно привлекает, интересуюсь я граждане, как это голубые размножаются, как все нормальные люди или как? Вот правильно там, за океаном, ну в ООН, решили, что нас придурков киевских та московских надо учить уму-разуму, оевропеизировать надо, просвещать одним словом! А то ведь никогда в НАТО-то и не примут!
"...за океаном... ООН..."
Як на мене, топік дещо про інше.
Одна з найбільших бід сьогоднішнього мистецтва, що його оцінюють на правдоподібність, що надто сильно цікавляться автором і т.п. а не розглядають сам твір, як текст....
мені глибоко срати справді вона вірила Гітлеру чи ні, бо коли я дивлюся її фільм, для мене це не має значення. це зайве.
мистецтво має самоцінність, і не треба його розцінювати як те, у чому криється істина.
так, багато людей цінують мистецтво саме по собі й намагаються все зайве від нього відмежувати
але більшість все-таки шукають істину, хоча й приблизно не уявляють, за якими ознаками мають її впізнати...
Істини немає в мистецтві вже близько ста років, власне саме через це і з*явився авангард. Про це дуже добре написав Ортега-і-Гассет.
якось так абсурдно звучать ці коменти про істину... особисто я вірю в Бога і впевнена, що Він і є Істиною. Отже, за життя нам її не пізнати. Далі не продовжуватиму, бо віра й істина є дуже особистою справою кожного.
щодо Ортега-і-Гасета: якщо Ви мали на увазі "Дегуманізацію мистецтва", то я трохи по-іншому його зрозуміла
вибачте, отже ви її неправильно зрозуміли – перечитайте ще раз.
а що до Бога – Ви теж неправильно зрозуміли. бо близько тисячоліття мистецтво тіко і робило що підтирало какашки релігії, простіше кажучи: допомагало звичайному люди пізнати істину в релігії, що аж ніяк не заперечує істинність Бога.
пане Максиме, я б не наважувалася на Вашому місці мені стверджувати "а що до Бога – Ви теж неправильно зрозуміли".
По-перше, я не казала, що Бог (тобто істина) тільки в релігії, а не в мистецтві чи де-інде. Бо я так не думаю. Тим паче, я казала про особисту віру кожного, а не конкретну релігію.
По-друге, говорячи про "Дегуманізацію мистецтва" Ви трохи неправильно чи неповно, на мій погляд, подали думку Ортега-і-Гасета. Раджу прочитати ще дещо з його праць, скажімо "Дещо про роман" чи "Бунт мас". Вони наче й мало дотичні до теми, але дають багато чого зрозуміти. Якщо Ви читали їх, я за Вас рада. Тільки не треба нав"язувати комусь власне прочитання й трактування. Дякую за дискусію.
власне?
а що буде якщо я скажу що це не власне а загально поширене трактування Ортега-і-Гассета, особливо зважуючи на те що він досить просто пише?
і взагалі, Ви перші перейшли на тему Богу. я ж зазначив що у мистецтві вже давно немає істини, але до того її шукали саме там. аргументованої відповіді я так і не отримав.
та я Вас і не заперечувала, перечитайте розмову. І про Бога Ви мене неправильно витрактували, а не я Вас. А Ортега-і-Гасета та багатьох інших я самих читаю (тобто, власне їхні праці), а не "загально поширені" чужі трактування. Це моя особиста справа. Так само, як і моя Віра.
І ще раз повторюю: не доводьте мені, що я "верблюд", якщо я ним не є, тобто, Вас не заперечила. Чи доведете мені цілком протилежне?
"…людина нагадала нам про яскраву художницю", котру все ж таки "...Таких, як Лені Ріфеншталь, безумовно, не можна виправдати...", але "...нагадала без жодного наміру "безбоязненно хулить и кусать"!
Ось як! Пані та панове, та й за що таке її "не можна виправдати", за те, що "яскрава художниця", чи за те, що "без зла не буває добра"?
Скажіть краще: е художники, а е політики, е творці, а е політики, е добро + зло, а е політики! І горе коли митець встає на шляху політика, чи навпаки! Перший прагне "силою свого таланту" показати те, що бачить його серце, а політик бажає на всі 100% використати художника у своїх корисних цілях! Але я не сказав "у своїх поганих цілях"!
А потім, проходить час, художник іде у вічність і з’являються критики, різні, проФФесіонали, чи ость такі – не дуже, і починають свою …справу: козел каже «картина хороша, но не хватает капусты», а свин каже «желудей бы немного добавить»! А політики, доречи, нікуди і ніколи не зникали: вони завжди поруч і завжди, як гієни, своє візмуть!
Доречи, що до толерантності, про яку нагадав пан Демитр Пштук (http://www.rusk.ru/st.php?idar=17876). У Німеччині у минулому році був такий випадок: жінку, диктора центрального телебачення витурили з роботи тільки за те, що вона в ефірі посміла оголосити, що при Гітлері була гарна соціальна політика на зміцнення сім’ї, на вирощування здорових дітей, на високу роль жінки в цьому!
Тому, пані Юлія, там, де панує царство демократії та толерантності сьогодні проти вас вже відкрили би не одну карну справу! Чому? Та тому, що, на відміну від вас, хто бачить у мистецтві тільки самоцінність, ці товариші не відрізняють політику від …мистецтва! Я це колись робили і Гітлер і Сталін, і Ленін і МаоЦзеДун, і Меркіль і Саркозі!
Пані Юля, Ви написали гарну статтю і я зовсім не хотів вас "хулить и кусать» тім паче «безбоязненно». Просто у ваших думках багато протиріч і не тільки у вас особисто! Мені здається, що тут помилкове, чи не зовсім вірне бачення ролі художника у суспільстві і у історії в загалі. А що таке творчість взагалі? Хлібороб чи кухар це творча праця чи фізична?
Але про це – далі.
А ще прошу, пробачте за образливі слова на вашу адресу, що вискочили на волю раніше…
Шановний!
Ви, великою кількістю буков, вперто тягнете нас до політики, яку, нібито, викриваєте. У сучасній, послідовно денацифікованій Німеччині, Ріфеншталь таки видають і обговорюють без карних справ. Її становищє в післявоєнні часи, за всю його прикрість, не можна порівняти із буттям німецьких митців з "Баухаус" чи експресіоністів за часів "прєкрасного сєм'яніна".
Дозвольте німцям самим визначати ставлення до речей, які вони знають дещо кращє нас з Вами.
А ми тут, безкрило і непроФФесійно, обмінюємся особистими думками, що не претендують на вироки. Це не резолюції з'їзду, а всього лише блоґ і коменти. Люди тут толерантні і, здебільшого, не анонімні. Тому їм і властива взаємоповага.
А щодо стосунків художників із політиками я б також не був надто категоричним. Бо художників з певним профдосвідом тут також... є.))
1. Як що: "...Дозвольте німцям самим визначати ставлення до речей, які вони знають дещо краще нас з Вами...", тоді може досить на цю тему...німці самим визначати що до німки Лені Ріфеншталь!
2. Пане Володимире, будь ласка, поясніть, що таке: послідовно денацифікованана Німеччина, чи це цілком політичне питання і тому – табу?
3. Пане Володимире, я не зовсім про стосунки художників із політиками, також я "вперто" не "...тягнете нас до політики"! Я про те, що в світі нема такого нічого, що існує без політики! А далі кажіть що завгодно: все можна обґрунтувати, виправдати і ...стерпіти! Але тільки не істину, бо вона, бідолаха, одна у всьому світи тільки і е, все інше – тільки там, де "безкрило і непроФФесійно, обмінюються особистими думками".
Пани Юля, у Вас е щось схоже з Лені Ріфеншталь!
Щось гарне, що подобається...
"...Її геніальність не повинна залишатися табу"
Так! Неповинна залишатися табу! А саму пані Лені Ріфеншталь ...немає за що а не звинувачувати, а не виправдати!
І це е правильно!