Тарас Ших з гурту «Мері»: «Комерційніше робити совкові проекти»

Останнім часом пісні гурту «Мері» все частіше можна почути не лише з екранів телевізорів і радіо, а й на мобільних телефонах. «Мередіани», «Ромео», «Бандити» та інші пісні завойовують всенародну любов. Як же живеться гурту в таких умовах популярності? Про це, а також про інші цікавинки із життя формації дізнавався наш кореспондент у її гітариста, вокаліста, а заодно і директора Тараса Шиха.

- Чому ви вирішили наректи свій гурт іменем жінки і як з’явилася ця назва?
Знаєте, назва з’явилася абсолютно спонтанно. Гурт попервах взагалі назви не мав. Я з Віктором Винником, автором наших текстів і музики (він заодно і бас-гітарист, і вокаліст) просто їздили по певних таборах, місцях і виступали без назви. Тобто спочатку це був такий собі гітарний дует. Але одного разу ми грали в Тернопільській філармонії на фестивалі акустичної музики. Саме там і постало питання: як нас оголосити. В нас була пісня, та і зараз є, яка так і називається «Мері». Тому вирішили так і назватися. Для нас Мері – це такий своєрідний образ нашої мрії.

- Кажуть, як корабель назвеш, так він і попливе. Як в українському шоу-бізі «пливе» ваш гурт?
Насправді є позитивні зрушення за останній час, і це вже тішить. В нас з’явилися досить непогані кліпи, які активно ротувалися на музичних каналах. Правда, концертна діяльність в нас не така плідна, як би хотілося. Це пов’язано десь із тим, що на Західній Україні все-таки немає особливого попиту на ринку. Більший попит є в центрі України і на сході. Тому комерційніше робити російськомовні проекти і такі, які займають радянський менталітет. Коли ж музика відверто українська і орієнтована навіть на Європу, то трішки важче просуватися. Не раз ми вже анонсуємо видачу нового альбому, він лежить уже повністю готовий, але не можемо видати його з тієї простої причини, що потрібна хороша піар-кампанія. Ми ж на це зараз не спроможні.

- Я так розумію, що ви збираєтеся рухатися в іншому напрямку? Є вірогідність, що «Мері» заспіває російською мовою?
Впевнений, що російською мовою ми співати не будемо. Всюди є кон’юнктура. Вона є і в нас, але вона не нав’язлива, природна. Тому що в нас є свій матеріал, музика і ми несемо, насамперед, саме її. Але десь ми маємо «форматизуватися» під вимоги телебачення і радіостанцій. Тому шукаємо золоту середину. Десь це мінус, а десь – плюс, але такий в Україні шоу-бізнес.

- Тобто, можна очікувати на якісь зміни у гурті із цією «форматизацією»?
Бачите, в нас є пісні, завдяки яким ми відомі, до прикладу «Мередіани», «Ромео». Вони були форматні абсолютно без будь-яких змін. Десь інколи хочеться роковіше заграти, але, я думаю, що ми будемо це «виплескувати» на наших концертах. В ефірі ж будуть звучати наші речі, які є в форматі, але написані не спеціально для цього, а дійсно від душі і є природними. Розумієте, просто інколи хочеться зробити щось більш рокове, а інколи навпаки – більш попсове.

- Ваша музична активність у Львові зосереджувалася навколо клубу «Пікасо», на честь якого ви навіть написали пісню. В яких зносинах зараз перебуваєте з цим клубом і чому присвятили йому пісню?
В цьому клубі у нас були одні з перших виступів в Львові. Нам подобається аура «Пікасо». Деякий час я працював у цьому закладі арт-менеджером і десь вніс якусь частинку себе в цей клуб, тому, напевно, він так нас тягне і тримає. Думаю, в «Мері» ще буде не одна подія пов’язана із «Пікасо», тому що це один з клубів, у яких є бажання зробити дійсно щось цікаве.

- За освітою ви юрист. Чи збираєтеся заробляти на життя юридичною діяльністю?
Пишаюся тим, що я юрист і закінчив усе-таки один із найкращих та найдавніших університетів в Україні (мається на увазі університет ім. І. Франка у Львові). В мене навіть були спроби викладацької діяльності, вів практичні заняття в університеті. Більше того, я не лише за дипломом юрист, а це ще й є десь в середині. Наука юриспруденція побудована на встановлені справедливості і в мене в душі це є. Це дало мені те, що навколо мене дуже багато хороших людей. І більше того, постійно доводиться користуватися цією наукою в житті.

- Ви були одним із організаторів святкування 750-річчя Львова. Досить багато людей розчарувалися в ньому та ще й потім ходили чутки, що організатори добряче нажилися на цьому святі...
Навіть було таке, що після свята активно обговорювали те, що я, цитую, «купив новенький автомобіль Toyota RAV4». Це смішно! На жаль, журналісти підходять дуже популістично до висвітлення якоїсь інформації. Вкрай рідко хтось розуміє в чому основна суть. Якщо вже дійсно було так цікаво про автомобіль, то можна було поцікавитися в державних органах чи є його реєстрація, дізнатися, що авто вже 5-річної давності. Я його купив два роки тому, коли йому було три роки і це вже не новий автомобіль. За такий термін авто «губить» більш ніж половину своєї вартості. Також я є партнером компанії «Nemiroff» в Криму і Західній Україні, організовую певні проекти вже більше ніж чотири роки. Тому, думаю, що виконуючи такий об’єм роботи можу собі дозволити їздити на 5-річному автомобілі.

Щодо розчарування. Нажаль, в нас люди взагалі ще мало бачили. Тобто, Україна тільки починає розвиватися в цьому плані, стає відкрита для чогось. І коли є така ситуація, на жаль, в людей на перших порах немає своєї думки. На них дуже впливає преса, піар, загальні враження... Власне, до розчарування долучилися ЗМІ, які неправильно прокоментували слова Герта Гоффа, який казав: «Я буду намагатися передати якийсь настрій, створити його в повітрі і небі, намагатимуся подати образ Львова і Оперного театру». Преса ж подала це в зовсім іншому плані, що Оперний можна буде побачити в небі. Вибачте, але якась адекватність в подачі інформації має бути.

- Можете пригадати скільки вам заплатили за перший виступ і на що ви потратили ці гроші?
Власне, першу грошову нагороду нам надали в тернопільській філармоній. Не пам’ятаю точно скільки, але пам’ятаю чітко, що за ці гроші ми купили бас-гітару для нашого гітариста.

- Ви вже «заплуталися в чиїхось мередіанах»?
Ну, особисте... Настільки... Звичайно, що «заплутувався», є зараз певні відносини. Скажемо так, коли в нас буде якась офіційна церемонія ми всіх обов’язково повідомимо. Це є нормальна справа. Коли дійде до діла, то будемо повідомляти.

- Любов врятує світ?
Однозначно! Більше того, Бог – це є любов і без любові, в глобальному значенні цього слова, нічого не було. Були б просто предмети і тіла, людиною нічого б не рухало. Любов є різною: до грошей, жінок, чогось прекрасного... В кожного своя любов, але вона рухає світом.

Фото з офіційного сайту гурту