Тарас Житинський: «Піснями ми повертаємо українську історію»

Бард Тарас Житинський приїхав із Лондона до Києва на три дні, щоб виступити на концертах до свята Покрови та дня створення УПА 14 жовтня на Михайлівській площі та 16 жовтня в Києво-Могилянській Академії. Він співає козацькі, січові та повстанські пісні. На концерті пан Тарас розповідає: «Колись давно, в Стародавньому Римі, імператор Троян казав, що народ можна знищити, не обов'зково воюючи з армією чи руйнуючи храми, можна просто знищити його історію. Ми зараз знову підіймаємо цю історію, яку для нас зберіг наш народ. Він цю свічку проніс крізь століття, і ми так само її несемо, ця свічка ніколи не загасне. Піснями ми повертаємо українську історію».

Для Вас це мабуть особливе свято, адже Ваші батьки обоє були в УПА?

Так, це правда. Батьки воювали в Українській Повстанській Армії - батько на Волині, а мама на Тернопільщині. А потім були репресовані, і я народився в Казахстані. В Україну приїхав вперше, коли мені було 25 років. Почав вчити мову зразу. Дуже тяжко далася, але далася. Бо перша мова у мене була російська.  

Зараз Ви живете в Лондоні?

Я б так не ставив питання, я працюю в Лондоні. А живу я завжди тут, в Україні. Де б не був. Ви розумієте?

Так. А як Ви ставитесь до того, що у всіх програмах Вас зазначають як Тарас Житинський з Лондона?

Кльово. Так от, як був фестиваль в Унежі, то всі були з України, а завдяки мені цей фестиваль став міжнародним.

А громадянство у Вас українське чи британське?

Українське, але маю можливість їздити без проблем.

А в Лондоні ким працюєте?

У мене своя група, називається «Земляки». Ми працюємо в українському ресторані один день на тиждень. А потім в українському клубі, їздимо з концертами по всій Великобританії, де є українська громада. У Великобританії є 48 локальних українських громад.

А де ще виступаєте?

Оце зараз 3 дні в Києві, потім лечу на один день до Лондона, а потім в США, там у мене концерти в Чікаго і у Нью-Йорку. А потому маю концерт в Польщі у Вроцлаві. Українська пісня знаходить шлях до всіх. Я побував у дуже далеких краях, майже півсвіту об'їздив і міг порівняти, і як музикант можу сказати, що красивіше за українську народну пісню просто нема.

Коли і як Ви переїхали в Лондон?

В середині 90-х. Поїхав на гастролі і досі гастролюю.

А гурт зібрали вже в Лондоні?

Так, у мене в гурті всі хлопці з Тернополя, один я з Івано-Франківська.

Важко було?

Та на чужині воно завжди важко.

Якою мовою Ви переважно спілкуєтеся в Лондоні?

Українською. Я непогано знаю англійську, але в мене так виходить: на роботі говоримо українською, вдома теж українською.

Про Вашу творчість в Україні згадки були до середині 90-х, а потім - нічого. І аж тепер знову про Вас дізнаємось.

Так, шкода звичайно. Як казав Тарас Шевченко: «У всякого своя доля і свій шлях широкий». Може, мені так на роду написано, бути пілігримом, подорожувати. Але думками і всім серцем я з Україною.

Як відбувається ваше творче повернення в Україну? 

Минулого року я взяв гран-прі на фестивалі «Повстанським плаєм» в Івано-Франківську. Несподівано. Йшов, за куточок повернув, якась жінка каже: «Тарас, а от зараз буде відбуватися цей фестиваль, подавай заявку». Я й подав. І переміг.

А Ви б не хотіли повністю переїхати в Україну?

Хотів би, це моя мрія. Я й зараз повертаюся, поступово повертаюся в Україну.

А є тут можливість професійно заробляти?

Важко, важко. Але звичайно можливість є.

Які у Вас вийшли диски, альбоми?

Взагалі я - рок-музикант, у мене з гуртом вийшов альбом «Синьо-жовта ріка», це рок-музика. В Україні з мистецькою агенцією «Наш формат» недавно видали альбом козацьких пісень, який я присвятив батькам. І скоро плануємо випустити ще один.

У Вас музична освіта?

Так, я закінчив музичне училище в Казахстані, а потім Прикарпатський університет ім. Василя Стефаника в Івано-Франківську. Взагалі-то я піаніст, а на гітарі граю десь з 15 років, так, у дворах.

На визвучці перед концертом у Могилянці пан Тарас настроює гітару.

Це Ваша гітара?

Та ні. Їхав оце «налєгкє» і взяв гітару з собою в літак, так коли пересідав у Польщі,  мене змусили зняти і викинути струни з міркувань безпеки. У Лондоні, де одна з найкращих систем безпеки, мене пропустили без проблем, а поляки - ні. Та я й дзвоню хлопцям сюди в Україну - дістаньте мені гітару. І вони мені знайшли «Трембіту» львівського виробництва, десь, мабуть, 70-х років. Вона взагалі то 12-струнна, але зараз я тільки 6 струн натягнув. Оце ж на концерті всі вихваляються, які в кого інструменти. У Віктора Морозова дуже хороша гітара. А в мене питають: « Тарасе, а що в тебе за гітара?» І я так гордо: «Трембіта».

Як Ви пишете пісні?

Я, звичайно, не є професійним композитором. Мені треба натхнення, мені треба, щоб щось зачепило.

І що Вас зачіпає?

І Україна, і повстанська тематика, і, звичайно, жінки (посміхається), українські жінки. Наші жінки найкрасивіші в світі.