Той, що заборонив забороняти

Потрясіння останніх днів затьмарили цю сумну звістку. А тут якраз випадок, коли кажуть про кінець цілої епохи. Бо 8 квітня помер Малькольм Роберт Ендрю Едвардс, більше знаний під псевдо Малькольм Макларен.

Макларен змінив багато професій і неодноразово вступав до мистецьких шкіл, але ні одну не закінчив. Будучи чоловіком знаменитої модельєрки Вів’єн Вествуд, так само придумував свої зразки вбрання, і у 1971 році разом з дружиною відкрив магазин альтернативної моди, котрий після низки перейменувань дістав знамениту нині назву «SEX». Основним товаром була атрибутика в стилі садо-мазохізму й інші подібні фетиші. Власне, з юних бешкетників, що тинялися біля магазину, Макларен і створив 1974-го рок-гурт «Секс Пістолз». І цілком змінив не тільки рок-музику, але й усю контркультуру як таку.

«Секс Пістолз» настільки нахабно і агресивно відкинули будь-які норми рок-музики, шоу-бізнесу і взагалі публічної поведінки, що примудрилися втрапити під заборону навіть у демократичній Англії: коли їх образлива для Корони пісня «Боже, бережи Королеву» опинилася на першому рядку хіт-параду (і це — під час святкування ювілею Єлизавети ІІ!), то в усіх списках популярності стояли пробіли: саму назву хіта було заборонено згадувати у ЗМІ. До того моменту маргінальний стиль панк-року завдяки цим розбишакам прописався на перших шпальтах найвпливовіших часописів. Перелічувати оглушливо гучні скандали, що супроводили «Пістолетів» за їх недовге життя, нема сенсу, вони описані не раз.

Постать Макларена важлива з іншої причини. Адже він ще з кінця 1960-х був прибічником ситуаціонізму — однієї з найцікавіших ідеологічних течій, породжених ХХ століттям. Ситуаціоністи, як жодні ліваки до них, зуміли ефектно поєднати політику з мистецтвом. Розглядаючи і капіталізм, і комунізм як «суспільство вистави», котра безперервно транслюється у масову свідомість, аби люди відучилися мислити і бачити неспотворену реальність, ситуаціоністи прагнули змінити світ якраз через улаштування провокаційних, обурливих ситуацій, що мали б переривати ту загальну трансляцію. Студентська революція в Парижі у травні 1968-о — багато в чому втілення ситуаціоністських ідей. Найдивовижніше, що через сім років після того повстання, Макларен повторив ситуаційний бунт у, здавалося б, непорушно консервативній країні. Гасла травня-68 на кшталт: «Після Бога мистецтво так само померло», «Ми не хочемо миру, в якому гарантія не вмерти від голоду пов’язана з ризиком умерти з нудьги», «Не будемо міняти босів, змінимо життя», «Шанс має бути систематично вивчений», «Чим більше споживаєш, тим менше живеш», «Живи без простоїв», «Я приймаю свої бажання за реальність, тому що вірю у реальність своїх бажань», «Заборонено забороняти» — цей рудий артистичний чолов’яга просто втілив на практиці з неймовірною легкістю.

До того провокацію використовували задля мистецтва, і лише Макларен перетворив саму провокацію на мистецтво. Він організовував політичні демонстрації, створював рок-гурти, сам був успішним співаком. Та саме провокація стала головним твором його життя, його «Джокондою». Макларен — Леонардо Да Вінчі провокації. І це, здається, не повторити вже нікому.