Вадим Красноокий: «Гуртів із такою ж музикою та популярністю, як у нас, в Україні немає»

Наприкінці цього року гурт «Мед Хедс» розпочав святкування свого 20-річного ювілею. Перші два концерти з нагоди уродин відіграли у Києві та Львові. За підрахунками хлопців, саме у місті Лева «Мед Хедс» відіграли найбільше концертів за всю свою багаторічну гастрольну діяльність. Тож після  дворічної концертної львівської паузи повернулись на сцену галицької столиці  не з пустими руками, а з прем’єрами одразу трьох пісень, серед яких – саунд-трек до «Євро-2012» та кліп на пісню «Ой, мамо, люблю Гриця».  

За лаштунками святкувань фронтмен «Мед Хедс» Вадим Красноокий розповів, що задля «Євро-2012»  гурт свідомо відмовився від виступів на кількох європейських фестивалях, а наразі планує розпочати Новий рік із гастролей у Торонто, спробувати себе на німецьких корпоративах та записує альбом хітів на експорт. Про все це – далі у розмові з Вадимом Краснооким, єдиним незмінним учасником групи впродовж усього її існування. 

– Вадиме, ви починали з рокабілі, яке зараз потроху знову набирає обертів в Україні. Ви не зарано пішли з цієї музики?

– Навпаки, ми якраз це зробили вчасно. До того, як ми з неї пішли, цей рух тримався в основному на «Мед Хедс». Ми діяли тоді не лише як група. Я вів програму про музику рокабілі на радіо. Ми публікувалися в пресі і всіляко піарили цей музичний напрям. На момент, коли наша музика змінилась, а це відбувалось поступово, виявилось, що уже є достатньо гуртів, аби нашу справу продовжувати і достатньо людей, які б популяризували і розвивали цей рух. Сьогодні у рокабілі без нас обходяться, і це прекрасно.

– Як змінились ваші музичні смаки з того часу?   

– Вони просто змінились. Те, що ми слухали років 15 тому, тепер вмикаємо тільки іноді, щоб поностальгувати. Смаки змінюються, і це нормально. Хоча я знаю групи, які по 20-30 років грають у тому ж  стилі і роблять це класно, але це – поодинокі приклади. Внутрішній стан людини з роками змінюється, з’являється досвід, а з ним – і бажання ділитись з людьми чимось новим. І якщо це не відображається в музиці, якби я грав тільки те, що гралось 15-20 років тому – це було б не чесно. Я б косив під того підлітка, яким був. Зараз я інший і іншим хочу поділитись.

– Історія гурту досить довга. Спершу це було тріо, потім Mad Heads XL, згодом з’явився проект «Україн'SKA», тепер же, після 20 років, ви почали писати назву кирилицею…

– «Україн'SKA» існує окремо, має свій репертуар із народних пісень,  який часом інтегрується у програму «Мед Хедс». Одне слово, ми уже й самі у цьому всьому заплутались і вирішити усе назвати просто «Мед Хедс», а оскільки в англійському написанні люди плутаються, то вирішили писати кирилицею.

– Це крок у відповідь сучасній англонізації? Адже більшість гуртів навпаки зараз, рвучись у Європу, починають співати англійською, називатись англомовними іменами…

– Ми знайшли себе як власне український гурт. Я свого часу цілковито перейшов на українську мову спілкування у житті і на сцені. Зараз ми працюємо над експортною версією «Мед Хедс», яка поїде в Європу, Канаду, США. В останніх двох країнах все простіше, бо там найчастіше на концерти приходить діаспора і вони хочуть чути українську мову. Що ж до Європи, то перший досвід концертів, які там відбулися не так давно, показав, що треба співати англійською, щоб хоч трохи дати людям зрозуміти, про що йдеться. Тому на початку року 2012 виходить альбом наших українських хітів, але у англомовній версії, але разом з тим, європейці хочуть чути українську мову. Їм це цікаво, бо вона для них звучить свіжо, мелодійно,  по-новому і оригінально, бо вони ж так не можуть (сміється). Тому ми постійно намагаємось знайти вдале поєднання своєї національної ідентичності із сучасною формою музичною, яка  буде зрозуміла закордоном, аби популяризувати українську музику і Україну.

– Де зустрінете Новий рік?

– Хлопці з «Таврійських ігор» на київському концерті подарували нам величезного Діда Мороза, на знак того, що вони нас запрошують виступати на Майдані Незалежності у Новорічну ніч. Це буде уже третій Новий Рік на Майдані, відчуваю, що це стає уже традицією. І оскільки побутує думка, що як зустрінеш так і проведеш, то ми ризикуємо стати резидентами сцени на Майдані.

– А корпоративи граєте?  

– І то досить часто. Правда полягає в тому, що ринок корпоративних вечірок – це найбільша кількість концертів, які взагалі відбуваються. Така специфіка українського шоу-бізнесу. Люди не охоче купують квитки, особливо на концерти українських артистів. В порівнянні з Америкою чи Європою, у нас люди не дуже призвичаєні до культурного життя, щоб ходити на концерти, слухати живу музику. Хоча є тенденція до розвитку. На рівні невеличких клубиків, то Києві їх стало уже дуже багато і вони на вікенд забиті вщент. Більші зали потроху підтягуються. Тож, мабуть, все буде незабаром добре. Бо ж ментальність у нас, в принципі, європейська, просто є свої місцеві особливості. Що ж до корпоративів, то після останнього виступу в Німеччині надійшли пропозиції відіграти корпоративи ще й там. Ще не пробували, але, думаю, це буде цікавий досвід.

– Від весіль не відмовляєтесь?  

– Грали завжди і граємо. Деякі музиканти із снобізмом ставляться до цього. Але насправді виступати там класно. Публіка дуже позитивна і емоційна, зазвичай уже розкачана і радо сприймає нашу музику свята. У нас ніколи не було весілля, як у кліпі «Ой, мамо, люблю Гриця». Корпоративи котлетні траплялись, а весілля  - ні. Там завжди люди налаштовані на повний відрив.  

– Ви вважаєте себе частиною шоу-бізнесу?  

– Ну, принаймні, ми точно не андеграунд. Ми належимо до шоу-бізнесу в тому плані, що «Мед Хедс» – популярна група. Не знаю, чи можна розділяти сцену на шоу-бізнес і андеграунд, бо західна практика така, що шоу-бізнес на андеграунд також поширюється. Скрізь, де продається квиток або диск, – це уже бізнес. Просто буває мейнстрім, альтернатива, різножанрові штуки… Ми є українським мейнстрімом за статусом, але не за звучанням і не за матеріалом. Бо гуртів з музикою, схожою до нашої і з такою ж популярністю в Україні, більше немає.

– Влітку в радіо-ротацію пішла пісня про «Гриця». Наскільки важко вдається проштовхнути український продукт у радіо простір?

– Усе індивідуально. Практика «Мед Хедс» така, що ми ніколи не платили за ефіри ні на радіо, ні на телебаченні, хоча начувані про ці справи були добряче від колег. Ми ж завжди шукали можливості надати хвилям і каналам такий продукт, який би їм цікаво було пускати в ефір. Шукали компроміс, вчились вибирати пісню, яка найбільше надавалась на радіо чи телесингл. Звісно, це складніше, ніж проплатити ротацію, але з іншого боку – це правильний шлях. Бо якщо продукт справді класний, то він сам себе просуває і подобається слухачам. А часом можна вбухати гроші в ротацію пісні, яка просто пройде не зауваженою. Я не можу сказати, що нас дуже люблять на радіо. Хоча це залежить від станції. З ситуації, яка мені відома, то радіостанції за межами Києва дуже лояльно ставляться до української музики, як на заході так і на сході України. З Києвом складніше, бо оці мережеві хвилі, які транслюються по всій країні – кожна з них дуже прошена, а буває, що плейлисти складають не на місці, а за кордоном, тому туди прорватися досить важко.

– Ви працюєте на радіо, яка ваша думка щодо закону про обмеження квотування української музики в ефірі?  

– Закон ще не вступив у силу, Президент не підписав, а повернув його у Верховну Раду. Не знаю, чим це скінчиться. Краще було б, звісно, якби квотування залишалось таким, як є, хоча і цей варіант – не вихід. Найкраще – шукати більш гнучкі рецепти, які б дозволяли радіостанціям крутити стільки закордонної музики, скільки забажають, а для тих, хто б орієнтувався на вітчизняний продукт, ввести пільгове податкування.