«Відступники»(The departed) – ще один чудовий український дубляж

Історії про продажних копів вже були неодноразово. Історії про чесних поліцейських – теж. Історіями про протистояння мафії та поліції вже давно нікого не здивуєш. Але історій про протистояння пристойного хлопчика, який виріс в продажного копа, та сина мафії, який став чесним поліцейським не так багато, мабуть, тому Мартіну Скорсезе захотілось перезняти гонконгську стрічку на свій манер.


Не знаю, як в оригінальній картині, але в своєму варіанті Мартін залишився вірний своїм традиціям – детальна розповідь про головних героїв від їх дитинства. Слухняний онук з бідного кварталу, Колін Салліван, приваблений легким заробітком великих грошей і впевненістю місцевого «хрещеного батька» Френка Костелло. Той вирощує його як свого сина і відправляє навчатись до поліцейської академії. Його кар’єра просто біжить вгору і невдовзі він стає керівником групи відділу внутрішніх розслідувань, не забуваючи постійно інформувати свого «тата» про небезпечні для того наміри поліції. Натомість Біллі Костіган зі злочинним світом знайомий від народження – злочинцями були усі чоловіки його сім’ї, що погано скінчилось для його батька та дядька. Сам же він вирішив не лише обрати чесне життя, а й стати захисником чесних людей – поліцейським. Завдяки своїй біографії він не може навіть мріяти про кар’єру, але знайомої зі світом мафії людини потребує комісар відділку Квінан та начальник відділу прикриття Дігнем – найперше випробне завдання для Костігана буде дуже важке, адже йому потрібно вивести на чисту воду самого невловимого боса Костелло, в банду якого під прикриттям і засилають Біллі. На жаль, йому доводиться не лише грати злочинця перед бандитами, а й виводити на чисту воду невідомого «щура», який виказує усі плани поліції. Через постійний витік інформації справу Біллі засекречують, і про те, що він коп, відтепер знатимуть лише дві людини. Шпаги двох відступників схрестилися...

Скорсезе відомий тим, як він, м’яко кажучи, неспішно, але з дуже високою реалістичністю, розгортає сюжет в стрічках. Не відрізняються нічим і «Відступники» – дві з гаком години глядач спостерігати за інтригуючим змаганням двох «кротів» в протилежних світах. Додатковим бонусом йде показ життя мафії в усьому його непривабливому, але реальному вигляді – з брутально-жорстокими «донами», одного з яких чудово відобразив Джек Ніколсон (йому завжди вдавались ролі «двоногих хижаків»), з розбірками та ріками крові, з вибиванням грошей і постійною недовірою один до одного, з відрубаними руками і сплюндрованими тілами простих «шісток». В цьому стрічка дуже схожа на іншу картину Скорсезе 16-тирічної давнини – «Славні хлопці», тільки з поправкою на нашу сучасність. Але це лише фон, основним залишається змагання, схоже на гру в «морський бій» – з супротивником, про якого ти знаєш лише те, що він існує. Від Деймона тут багато не вимагалось – йому потрібно було лише показати «золотого» хлопчика, у якого завжди «все схоплено», впевненого в собі, хитрого, безжального, який піде до своєї мети по трупах і легко пристосовується до будь-якого середовища, до того ж майже нічим не ризикуючого, хіба що тюремним ув’язненням. Інша справа – роль Леонардо – його герой хоче виборсатись з болота, але для цього від нього вимагають пірнути на саме його дно, а що роблять тамтешні мешканці зі зрадниками, Біллі чудово знає. Тут змішані сильні почуття, які необхідно передати і потрібно сказати, що загалом Ді Капрі, кар’єру якого з часів «Титаніка» тримає на плаву лише його добрий геній Скорсезе, який дав йому головні ролі вже в трьох своїх картинах, справляється – з режисером вони вже добре спрацювались, а минулі ролі дали йому можливість потренувати необхідні риси. До речі, вже відомо, що його наступним фільмом буде чергова біографічна стрічка Скорсезе, де він гратиме Рузвельта.

Також цікавими вийшли другорядні ролі: Мартіна Шина – він добре передав поліцейського комісара, який без вагань піде на смерть заради підлеглого, Алека Болдуіна – він, на жаль, чомусь останнім часом просто експлуатує свої ранні образи, що нагадує на думки про акторську пенсію, а це було б дивно, особливо коли взяти в приклад того ж Ніколсона. Ну а Вера Фаріга своїм миловидним личком та пронизливими блакитними очима компенсувала свою третьорядну антуражну роль – антураж повинен бути доречним, а у неї якраз не рафінована модельна привабливість, на приклади якої страждають деякі інші фільми, а звичайна, просто «з родзинкою».

Підсумовуючи, можна сказати, що коли вам подобається смакування детективної історії і у вас міцна витримка, то вам цілком можна переглянути стрічку Скорсезе – мені сподобалось спостерігати за танцями героїв на дорозі, що веде їх усіх до пекла, бо ж гра зі злочинним світом завжди закінчується кулею в голові, як би нас не намагалися запевнити в протилежному різні розважальні поліцейські серіали. Особливо раджу український варіант дублювання – він просто чудовий. В протилежному випадку, коли душа бажає швидкого розгортання подій, екшну, великої стрілянини та геппі-енду – не марнуйте час, бо це не той випадок. Тут інше життя.