Як нам реорганізувати 8 Березня

Моя давня приятелька якось розповіла про анекдотичну пригоду, що трапилася з її знайомим. Добродій обожнював Британію, її історію, культуру, політичний устрій. Важлива подробиця: діялося це у глухі радянські 70-ті, так що захоплення його було, так би мовити, дещо невчасним.

А проте наш англоман надумав зробити що-небудь приємне для керівництва улюбленої країни. Якраз наближалося 8 Березня, тож принагідно було надіслано бездоганною англійською поздоровлення з Міжнародним жіночим днем вінценосній особі Сполученого Королівства Великої Британії і Північної Ірландії. Ось тут і дався взнаки історичний контекст: незабаром ініціативного громадянина запросили до органів. Його там не мучили, не репресували, просто подивилися уважно та запитали: «Звичайно, ви хотіли якнайкраще. Ми все розуміємо. Та чи ви знаєте, що на Заході привітати жінку з Восьмим березня означає назвати її лесбіянкою?»

Що відповів шанувальник Островів — невідомо, але увесь той анекдот здається таки доречним з огляду на те, що часи залізних завіс та пильних органів лишилися далеко позаду, а 8 Березня все ще є вихідним днем — і знову, як 20, 30, 40 років тому, мільйони жінок по всій країні тягнуть додому або на роботу кошики з харчами, щоб приготувати тонни олів’є, котлет та іншої їжі, котру чоловіки (в обмін на напівзів’ялі квіти) їстимуть, запиваючи цистернами горілки.

Не маю бажання повторювати історію виникнення цієї чудернацької традиції. Цікавіше те, що собою являє 8 Березня сьогодні. З нами все зрозуміло: черговий привід надудлитися до нестями. А ось на Заході — і хочеться, щоб це знали та пам’ятали шанувальники вічнорадянських звичаїв, — то день фемінізму, день боротьби жінок за свої права, зокрема за право на нетрадиційну орієнтацію, отже, відповідно, також день секс-меншин. Ніхто святкувань не влаштовує, навпаки, громадські організації ще й нагадують про аж ніяк не святкові речі: про насилля над жінками, дискримінацію їх та геїв у суспільстві й т.ін. Ось що таке насправді Восьме березня. І тільки у збочений комуністичною ідеологією розум могла спасти гадка започаткувати щось діаметрально протилежне — таку собі одноденну резервацію для «бабів», на яких решту 364 дні року можна їздити як у родині, так і на роботі. Ось тому й не люблю «свято» — і за отой дешевий горілчано-вінегретний дух, і за безпробудну казенщину («Наші дорогі жінки!»), але передовсім — за глибоко вкорінене лицемірство.

Усвідомити нарешті, що жінка — така ж людина, як чоловік, що чоловік — така ж людина, як жінка, — непросто, але можливо. То що робити зі святом, із вихідним? Вважаю, на тлі восьмиберезневої химери моя пропозиція не здасться занадто фантастичною. Варто звернутися до досвіду Японії. У них там є свято для всіх і називається воно День народження мешканців країни. Ось так, легко й демократично. Прокидаєшся вранці і, незалежно від того, чоловік ти чи жінка, старий чи молодий, у тебе свято. І в твоїх родичів так само. І в людей на вулиці, зовсім тобі незнайомих. Усі вітають тебе, і ти вітаєш, і ніхто нікому нічого не винен. І влаштувати це можна теж на початку березня, провесінь для того дуже пасує. Спочатку сприйматиметься як дивацтво, але приживеться, вважаю, хутко, — святкувати ж ми любимо.