Ярослав Грицак: «Модерні люди не вміють жити без стресу»
У Львові презентували нову унікальну книгу доктора історичних наук Ярослава Грицака «Життя, смерть та інші неприємності», яка вийшла друком у видавництві «Грані-Т». За словами автора, ідея книжки - це обговорення сучасних українських сюжетів і проблем, але з перспективи глобальної історії. Одне слово, це погляд на Україну крізь призму всього світу.
Зі слів шеф-редактора видавництва «Грані-Т» Діани Клочко, книга Ярослава Грицака - ризикований експеримент і, водночас, випробування як візуальної точки зору, так і текстуальної. На її думку, «Життя, смерть...» - це книга нового формату, свого роду зразок - як історики повинні писати книги про сучасність.
- Живемо в часи кризи, - констатував Ярослав Грицак. - А навіть кількох - економічної і політичної внутрішньоукраїнської та загальносвітової. Найгірше, що можна робити під час кризи, - почати панікувати. Історія має терапевтичне значення, бо дає нам в такий спосіб антистрес. Читання історії дає нам почуття внутрішнього затишку і великого захисту. Криза ніколи не існує сама по собі - перш за все вона існує в наших головах. Факт, що Україна переживає кризу одночасно зі світовою - невипадково. Це криза - глобальна, яка почалася 100 років тому, і її умовно можна назвати «кризою модерності». Раніше ми її бачити не могли, бо затуляли війни, комунізм... Коли впав комунізм, виявилося, що є криза життя, спровокована нашою свідомістю. Сучасні люди думають по-особливому. Вони не вміють жити без стресу. Стрес настає тоді, коли ми розділяємо щось на два кардинальні варіанти «або...або». Наприклад, «ти або біло-блакитний, або помаранчевий», «або капіталіст, або комуніст», «або західняк, або східняк». І єдиний варіант подолати цей стрес - «побачити» інші шляхи, які існують від одного «або» до іншого «або». Вибір завжди існує. Власне, в цій книжці я показую можливість іншої історії. Якщо ми почнемо дивитися на історію з боку, де описують контекст і видно значно більше варіантів вибору, ніж нам дає світова історія, то ми почуватимемося менш стресово.
Зі слів автора, Львів - це одне з тих міст, де дуже відчувається варіантність «або...або». У цьому плані він - наймодерніший з-посеред решти міст України. Але Львів може стати лабораторією, де з'являтимуться відповіді, відмінні від «або...або». Що ж до кризи, то історик має проти неї свій засіб. На його думку, аби вийти з кризи, достатньо перестати ставити межу.
- Ми маємо шанс переписати всю світову історію: якщо ми справимось у Львові із цим, в Україні, - зможемо допомогти світові врятуватися - твердить Ярослав Грицак.
Повна маячня! 100 років тому в людей була дилема: померти від тифу чи дифтериту. Тепер дилема: купити Рено чи Шкоду. І тоді не було кризи, а тепер – є!? Шановний професор Грицак явно пересидів за старими книжками. Агов! Вигляніть у вікно!
Це, може,для Вас дилема формулюється таким способом: Рено чи Шкода. Якщо так,то Ви належите до заможньої меншості – котра мимо того все одно стресує, скаржиться на брак часу і чогось більшого та сенсовного в житті. Моя теза: цей стрес коріниться власне у самому проекті модерності, котрий в Україні почасвся які 100 років тому. А для більшості рівень смертності і тривалості життя в Україні поволі скочується до рівня 1912-1913 року – до тих часів, коли як Ви кажете, вмирали від дифтерії. Тому як крути-верти,за останні 100 років plus ca change, plus c'est la meme chose.
Якщо це чергова спроба виокремити українську "якбитологію" у окрему ділянку спеціальних історичних дисциплін, чи то пак показати унікальне бачення простих істин – тоді в цьому немає нічого видатного. Одначе у самі назві криється якийсь дуалізм життя і смерті. Досліджуючи окремі аспекти щоденного життя львівян у кризові часи, війну, я дійшов висновку що життя чи смерть, а також неприємності супроводжували унікальних по свої суті мешканців Львова у спробу достосуватися до буденності щоб вижити! Достосуватися...
Пан Грицак має рацію. У тій же Європі професор має майже дупутатську зарплату, той не має проблеми вибору. А нашим професорам є за що боротися – елементарні цивілізовані умови життя. І якщо вони найближчим часом не забезпечать собі їх, і нам – середньому класу, – то нація вимре, а залишиться одна лишень "еліта" на джипах.