Забужко про рейтинги, успіх і Ліну Костенко
Рік, що минає, став успішним для популярної письменниці Оксани Забужко. Днями її чи не найобговорюваніший у країні, тай за кордоном, роман «Музей покинутих секретів» переміг у 12-му Всеукраїнському рейтингу «Книга року-2010» у Номінації «Красне письменство». До того ж, в одному зі столичних видань склали рейтинг «ТОП-10 найуспішніших українських письменників», себто «дізналися, кого в Україні найбільше читають і найактивніше купують». Проаналізувавши тиражі проданих за часів незалежної України на її території книжок, до десятки увійшла і письменниця Оксана Забужко. Щоправда, посіла лише дев’яту сходинку, бо за підрахунками організаторів рейтингу, тиражі її книжок склали всього 130 тисяч проданих примірників.
Ми запитали пані Оксану, що вона думає з цього приводу.
– ВИКИНЬТЕ ЦЕЙ РЕЙТИНГ!
Він абсолютно фіктивний. Організатори плакалися, що їм було важко зібрати об’єктивні дані про тиражі. І всі погодилися на тому, що реально тих продажів книжок ніхто не знає і ніхто вам не скаже. Себто коли вони мені лишень показали, що нарахували 130 тисяч проданих примірників усіх книжок Оксани Забужко від 1992 року, то я, перепрошую, лише «Польових досліджень з українського сексу» до 150 тисяч було продано... Не можна в умовах нашого дикого капіталізму… Та ви візьміть будь-яку книжку, видану в Україні, і подивіться, чи вказано там тиражі? Як і вказані, то хтозна які… Себто ніяке видавництво не освідчуватиме тиражів, окрім того, що не є українським, а німецьким, і це Клуб Сімейного Дозвілля (КСД). Не знаю, кому і як вони платять податки, але вони ведуть, що називається, нормальний чесний прозорий бізнес. І тоді, коли всі українські видавництва, перепрошую, накриються в умовах кризи, бо наш ринок уже лягає, отоді лишиться над морем руїн, як у 1990-ті, лише те, яке рухне хіба разом із європейською економікою. Що в принципі теж не виключається, але то інша тема.
НОВОНАРОДЖЕНИХ УКРАЇНЦІВ НАЗИВАЮТЬ …АДРІЯНАМИ
– А в чому «вимірює» успіх сама Оксана Забужко? – поцікавилася ЖК.
– Наразі мені дуже приємно читати критику на «Музей покинутих секретів» німецькою, бо там є літературна інфраструктура, там є критика, справді професійна, себто це люди, які заробляють із того, що читають книжки й пишуть на них об’єктивні відгуки. А не студентки чи аспірантки Могиляки, які пишуть про подружок. В Україні бути професійним критиком і хотілося б, але немає де. Бо з цього нема як жити...
Комерційний успіх завжди приємна штука, бо кому ж неприємно мати трохи грошей. А гроші письменникові особливо пов’язані лише з тими проблемами, які спричинені їхньою відсутністю. Жодних інших проблем гроші не розв’язують. А насправді, чого хоче, гадаю, усякий письменник, що найбільше радує, то це розуміння. Відгук радує, оте, що називається прочитаністю. Коли ти відчуваєш: десь ти сказав і воно пішло, ти сказав і потім воно до тебе вертається роками… І коли від людей чуєш, що от ваша книжка мене врятувала від самогубства! Я це чула кілька разів про «Польові дослідження…» А кілька днів тому народився новий українець з ім’ям Адріян, мама якого, прочитавши «Музей покинутих секретів», ще рік тому заприсяглася, що як народить сина, то назве Адріяном. Хоча лікарі казали, що в неї дітей не буде, та за три місяці по тому вона таки завагітніла і від початку знала, що народить хлопчика Адріяна... Оце гріє і це тримає. А липові українські рейтинги, перепрошую, ну це важливі моменти, бо це механізми регуляції ринку і з ним треба щось робити, і це повинно обговорюватися. Але цим не можна жити. Це не годує…
РОМАН ЛІНИ КОСТЕНКО – АКТ МУЖНОСТІ
На прохання читачів, Оксана Забужко прокоментувала не менш важливу подію в житті України: знаменита поетка Ліна Костенко після «багаторічного мовчання» видала роман під назвою «Записки українського самашедшого».
– Я не читала, але одобрюю. Бо є один момент щодо Ліни Костенко, який, при загальному бездум’ї, з яким ми ставимося до наших літераторів, зазвичай не оцінюється. Панове, поруч із нами живе поет, який тридцять літ не пише віршів! Це насправді велика драма для митця. Це, як для оперного співака втратити голос. І коли цей поет у вісімдесят років дебютує в іншому жанрі і відразу романом, то це акт, який заслуговує на всіляку мужність та підтримку.
«ПОЛЬОВІ ДОСЛІДЖЕННЯ…» – КНИЖКА НЕ ДЛЯ МАМ
Оксана Забужко відкрила секрет свого творчого методу написання романів.
– Якщо говорити про якийсь творчий метод, то мені цікаво писати від першої особи. Нині в оту інформаційну епоху аудіовізуальної літератури відбуваються цікаві речі, себто певним чином література міняє свої функції, як от із винаходом фотографії мінялося малярство… Нині у міру розпаношення телекультури функцію переповідати історію, з чого починалася література з часів Гомера: хто кого любив, хто на кого пішов воювати, хто з ким мав роман, – перебрало телебачення. Серіали. Література вже без цього може прожити. А де вона незамінна, то це на терені отого «залітання в голову», внутрішній персонаж, не самі по собі події, а те, як вони переживаються, сприймаються людиною і як ви ідентифікуєте себе з отим сприйманням, ототожнюєте, читаючи, стежачи за реакцією і за сприйняттям на іншому рівні. Аніж з героїнею серіалу. На тому інтимному, на якому література якраз і пробиває, і де нас ніколи не витіснить ні кіно, ні телебачення...
Але! Як для майбутньої матері, я би не радила читати «Польові дослідження…». Це не найоптимістичніше чтиво для такої жінки. Ліпше «Музей…» прочитати, де ця тема оптимістичніша. Щоправда, й там є всяке…
ВПЛИВОВІ ПИСЬМЕННИКИ НЕ МАЛИ НОБЕЛІВСЬКОЇ ПРЕМІЇ
– Чи є в України надія мати бодай колись Нобелівського лауреата? – поцікавилися у пані Забужко її читачі.
– Давайте не будемо робити фетишів із нобелівської премії. В українців така манєчка, що їм ця відзнака конче потрібна, щоб остаточно позбутися комплексу меншовартості. Коли аналізувати літературу ХХ століття, себто авторів, які найбільше вплинули на літературу ХХ століття, а це Джойс, Пруст, Кафка, Музіль, Борхес, то ніхто з них не мав Нобелівської премії. Зате з іншого боку, гляньте на список імен, які в кращому разі лишилися у списку національних літератур лише тому, що були лауреатами Нобелівської премії. От, приміром, Бунін… Я хочу відкрити секрет, про який уже не раз говорила українським журналістам, але вони мене не чують. Річ у тому, що 1991 року, коли Україна здобула незалежність, Спілка національних письменників у кожній країні має право на номінацію. Починаючи з 1991 року Нобелівський комітет щороку шле до Києва прохання: подавайте заявку. Але просто-на-просто це нікому не потрібно. Один раз вони спромоглися «оформити» Ліну Костенко, після чого радісно і довго говорили (з почуттям виконаного обов’язку), мовляв, її вірші важко перекласти. Та щороку треба було подавати заявку! Аби постійно звучало українське ім’я. Але у нас і з класикою так, себто її ніхто не видає, і з долями тих, хто за себе вже не скаже, і з безліччю рукописів, які лежать і тліють у режимі похованих і забутих секретів… Так що у нас попереду багато роботи.
Відчуваю, відгуки будуть не найкращими:)
щось занадто той рейтинг задів Забужко. чи вона думала, що читають тільки її?
Угу, задів... Мабуть, думала так, як ви, Колю, кажете:)))
а може, не "Бруст", а "Пруст" в останньому абзаці?
Може, й Пруст, але Бруст теж непоганий чоловік:)))
Головне, що смисл розуміємо:)
можна було згадати Книгарню "Є" ;)
Та це ж очевидно! Де ще ми можемо зібратися у такій компанії?:))) Дякуємо Книгарні Є, звісно!
Тай найперше фото – тому доказ...
Хоча лікарі казали, що в жінки дітей не буде, та за три місяці по тому вона таки завагітніла. Завагітніла через те, що три місяці тримала оцю книжку між лядвіями, зігрівала книжка дуже. Тому й було хотіла хлопчика Афедрон назвати, але Адріян теж пристойно. Отаке.
Отакі у нас думки – у кожного своя, щоправда, анонімна:)))
тяжкий гросбух чим вдаривши по голові буде кримінал,у 2-3 рази менший мо був би на рівні з чорним вороном,а так на бабало з лікарні, самі знаєте якогоо майбутнього,атарваллась ксюша і морда внеї коняча
Те, що пані Забужко майже завжди викликає неднозначні враження й думки, це відомо. Але, щоб її, м'яко кажучи, не любили аж настільки, помітила вперше:))) Ось які висловлювання дозволив собі пан Іван (прізвище він теж вказав): http://h.ua/story/309215/#2146099
він висловив свою думку,а дозволяють собі називати нас хфашистами хоружівські gfcsxybrb вкупі з степановичами , даниличами та музейними письмачками.
у дечому він таки має рацію! Писати так про Ліну Костенко:"Панове, поруч із нами живе поет, який тридцять літ не пише віршів!",вона навряд чи має право! Звідки їй знати, що і коли пише Ліна Костенко? Взагалі кожна її відповідь наскрізь просякнута зарозумілістю і пихою!
Анно, ви по-своєму праві... А, може, це просто самодостатність та впевненість у собі? Знаєте, я завжди захоплювалася людьми, які на все мають свою думку. От чи подобається вона, чи ні, але "моя, власна думка", не схожа до інших. То, може, Оксана Забужко має щодо всього свої враження-думки й не боїться їх висловлювати? Бо чого тоді ми поспішали б на її зустрічі та презентації, аби почути що цього разу вона випалить?:))))
Думка цінна,якщо вона не упререджена! Експресивність – це добре (я сама така),але ще є повага (до класиків, студенток Могилянки і т.д.). В непересічності ж особистості Забужко я не сумніваюсь! З цікавістю її і про неї читаю!
про студенток і аспіранток Могилянки усміхнуло) значить, заділи десь пані Оксану наші філоложеньки))
Пишуть, видно, багато, але не про "ті" книжки:)
Готуючи матеріал про Лну Костенко, наткнулася на такі слова: "Пишучи роман ("Записки українського самашедшого"), вірші писалися паралельно. Так що дві книжки віршів лежать готові. Дописую жіночий роман, продовження цього ("Записки..."). І я дуже поспішаю дописати книжку документальну, експедиційну, чорнобильську книжку..." Так що Забужко дійсно була неправа, заявляючи, що Костенко тридцять літ нічого не пише:(
Показували російське кіно на Новий рік "Стиляга". На мою думку, та дівчина – головний комсорг дуже схожа на молоду Забужко. Така ж була, мабуть, комуністка непримиренна. Усіх здавала, характеристики писала, чужі кар'єри і долі ламала. І вірші проголошувала.
Забужко не надто приємна людина. Занадто зарозуміла і пихата.
Але пише класно :) Оксанко, пиши єсчьо!
ой, так як оксана пише, читати ту писанину – героїзм! я жодного разу не дочитала жодного її твору:)))) я слабак?
безумовно
До речі, нормальний рейтинг. Дарма вона так. Там же мова йшла про продані тиражі саме українських видань і чітко було вказано, що закордоном її книги продані сукупним тиражем близько 500 тисяч екземплярів. І поетичні збірки там теж не враховувались. Письменникам завжди здається, що їх краще купують, ніж про те дають дані видавництва.
Крім того, письменників певне всіх заділо, що перше місце зайняла маловідома авторка, що пише жіночі романи і дуже добре продається.
Читати інтерв'ю пані Оксани набагато цікавіше ніж її твори. Ну не можу я осилити речення, які починаються на одній сторінці,а закінчуються на другій. Як перекладають її твори, на приклад, німецькою. Якщо українською одне речення займає одну сторінку, то німецькою – дві?
А те, що вона дещо зарозуміла і різка – має на це право. Заслужила.