Вирішила прочиати ще статті цієї авторки. І плювалась(( Особливо на статтю про українських "казаков". Хто такі ці "казаки"? От козаків знаю, а казаков, ні.

Театр абсурду.
На видавців впливає НЕК, тому вони не публікують певні книги, як от Книжковий Клуб відмовився від усього накладу славнозвісної книги Ульяненка, тому очевидно, що влада може якимось чином матеріально утискати видавництва, наприклад, не даючи тендерів, за які і так погано гроші виплачує.
Говорити про цензуру у країні, де є вільний доступ до інтернету (вважай не Білорусь і не Куба) видається мізерним. Що може зробити влада? Вона не може посадити, а лиш помахати пальчиком, називаючи це "чорнухою" та таким чином роздмухуючи цікавість до книги, чого, до речі, не може зробити літературна критика (приклади з Матіос і Ульяненко це добре відображають). Ну знімуть наклад книги, що далі? Справа у тому, що, потрапляючи до інтернету, інформація далі живе своїм життям – і її не заборонити і не вилучити. Тому все це (з моєю великою повагою до вищезгаданих імен) лише бажання: 1. привернути увагу, 2. відстояти прибутки від творчості, яких і так не багато. Проблема лиш у тому, що усе варто називати своїми іменами.
А щодо самого НЕКу – це ніщо інше, як симуляція діяльності, бо ані критерії, ані логіка їхніх рішень не є зрозумілими. Щодо Бенюка, якщо усе так, як викладено вище, то це дуже засмучує.

Романе, чи Ви вважаєте, що цензура в літературі може бути корисною?

свобода (в першу чергу, свобода мислити) – це можливість вільно творити свій світ, або випробовувати його межі, межі його можливостей. Чи є вільною людина, яка ці межі не випробовує, бо не відчуває в тім потреби?