Хороша публікація. Тітоньки, які типу охороняють експозицію, скаржилися, що я надто довго дивлюся на два вогнегасники і зачинені двері. Насправді, симетрія, яку вони створювали, після вищезгаданого Айвазовського (від якого мене, правда, вже трошки нудить), з отого всього дивного "арт-міксу" зацікавила мене найбільше, хоча й створена була невідомим художником.

А, ну тоді зрозуміло -:) Але "радянське мистецтво" – воно ду-у-уже різне в різні періоди. Одна справа, коли є свобода друкованого слова, як у 20-х, (хоч і відносна, ну але все одно дієва – бо, наприклад, естетична вартість відверто ідеологічних антибільшовицьких творів, як правило, все-таки не надто велика) і коли її немає. Звісно, кайф можна у всьому знаходити (особливо якщо це стосується дослідників), але все одно українська радянська література з середини 30-х, як на мене, починає жити з тавром неповноцінності. Ті ж шістдесятники писали свої твори так, наче двадцятників ніколи й не було, хоча ще залишалися живі свідки... Порівняти, наприклад, "Без грунту" Домонтовича й "Собор" Гончара... Мда...

И еще забыла вам написать, ваша статья самая классная из всех что были ... Оченғ добраә и трогательная... Супер

власне не тільки час ренесансу а і час "застою" і "сталінського ампіру"....просто хзахоплююсь його загальною фантастичністю.