— спільнота блогів про культуру
Архів
Пов'язані теґи
2006(+),
2008(+),
2009(+),
2010(+),
2011(+),
2012(+),
Columbia Pictures(+),
Paramount Pictures(+),
артхаус(+),
бойовик(+),
голівуд(+),
Джонні Депп(+),
драма(+),
комедія(+),
кіно(+),
кіномистецтво(+),
рецензія(+),
трилер(+),
фантастика(+),
французьке кіно(+)
ВсіКоментарі
н я те саме здаэться сказав.
вищезгаданы теми піднімались не одноразово і часом значно цікавіше
і про пафосність: без неї, можливо, не передали б того духу вічної любові до мистецтва, бо вічність рано чи пізно обростає пафосністю...
це моя думка :)
у фільмі дві основні лінії: любов (кохання, пристрасть) людини до людини, яка стирається, деформується, руйнується під впливом обставин (але все ж живе у минулому, у спогадах), і любов до мистецтва, яка живе в серці попри всі життєві катаклізми
як казали древні, Ars longa, vita brevis est :)))
я не планувала розбирати кіно "по кісточках", хотілося лише описати враження після побаченого
а враження – це не тільки сам фільм, а й головна акторка, й режисер, й все, що з ним пов"язане
дубляж, до речі, також :)
бувало, зовсім змінювала враження про фільм, подивившись версію з іншим дубляжем. це ж як поезію перекладати – виходить щоразу щось нове й несподіване :)
це не мелодрама, не погоджуюсь
так, любовна лінія трохи пафосна, може, не така чиста як декому хотілося б :)
але – історія більше схожа на реальну, в житті чиста ідеальна любов є раритетом... це історія про взаємну пристрасть Матео і Лени, і я особисто не помітила палкої любові старого Гаррі Кейна до Магдалени, швидше його жаль за минулим
тим більше людські почуття і переживання у фільмі навмисне резонують з любов"ю і шаною до мистецтва
ага, підтримую повністю! :)
дизайн:
tux
розробка та підтримка:
Передрук для інтернет-видань дозволений за умови гіперпосилання на «Сумно?» та із зазначенням імені автора, а для друкованих видань - за наявності згоди автора. Всі публікації охороняються авторським правом. Редакція може не поділяти думки автора.
Арт-матеріали Сумно?: кнопки-банери, логотипи для друку.
може й цікавіше...
мені здається, Альмодовар оглядався на власне ставлення до кіно, його фільми цінні не цікавістю (якої повно і в голлівудських фільмах), а особливою чуттєвістю, передати яку не кожен в змозі