«Розімкнуті обійми» – новий шедевр Альмодовара

Любов до Пенелопи народилася кілька років тому після італійського кіно «Не йди». Ані «Ванільне небо», ні «Бандитки» не вразили мене її майстерною грою. Тільки у «Не йди» я відкрила її для себе. Пенелопа – чудова акторка. Після кожного наступного побаченого фільму з її участю я все більше переконувалася в цьому. Її гра у «Вікі Крістіна Барселона» настільки яскраво врізалася у свідомість, що, дізнавшись про «Оскар» Пенелопи за кращу роль другого плану в цьому фільмі, я не здивувалась. Точніше, здивувалася, що «Оскари» можуть давати навіть дуже заслужено.

Любов до Альмодовара почалася з любові до Пенелопи. В прагненні переглянути всі фільми з її участю я відкрила для себе цього майстра скандалів, провокацій, кітчу, кемпу, і просто хорошого чуттєвого кіно. Із кожним фільмом любов до Альмодовара й до мистецтва кіно взагалі міцнішала й закорінювалася в мені. А прочитавши минулої зими про зйомки «Розімкнутих обіймів», я вже чекала на цей фільм. Нарешті дочекалася, поки «Обійми» завітали і в мій дім.

Альмодовар не розчарував. «Розімкнуті обійми» – його новий кіношедевр. Ще одна особиста трагедія, яка не пригнічує, а навпаки – втішає. Трагедія, що не обриває життя напівдорозі, а штовхає на новий шлях. Трагедії Альмодовара – це трагедії, після яких життя все одно продовжується. Герої Альмодовара – це герої, які всупереч всім бідам і негараздам шукають в житті Життя, борючись з наругами світу, каліцтвом, невиліковними хворобами.

«Розімкнуті обійми» – це скурпульозне дослідження людських почуттів. Кохання, дружби, зради, спокути, пристрасті до жінки й фанатичної пристрасті до кіно. Чуттєва сага, що проноситься життям відомого сценариста, перемішуючи уривки життів молодого, здорового й закоханого Матео Бланко та підстаркуватого сліпого Гаррі Кейна, що намагається додати сенсу своєму невеселому буттю. Помічником Гаррі в цьому стає юний Дієго, який допомагає в нелегкій справі написання сценаріїв.

Пенелопа також не розчарувала. У фільмі вона зіграла роль коханої жінки сценариста, жінки, що стала розломом, ущелиною, прірвою між життями Матео Бланко та Гаррі Кейна. Зіграла чудово, навіть ті елементи сюжету, що цілком могли б зійти за банальність (утриманка старого багатія закохується в Матео і покидає старого, той, в свою чергу, починає шукати помсти), Пенелопа перетворює на філософську феєрію почуттів.

У фільмі відчувається певна альмодоварівська автобіографічність – у возвеличенні кіномистецтва, у поринаннях в спогади героя, в огляданнях на власні досягнення... Фільм, що його знімав Матео Бланко, називався «Дівчата й валізи». В сценарії Матео то були валізи з кокаїном. Для Гаррі Кейна то були валізи зі спогадами. 

Кіно Альмодовара завжди варте уваги – «Розімкнуті обійми» стали для мене ще одним підтвердженням правдивості цього вислову. Чого варта лише остання фраза фільму: «Фільми треба закінчувати, навіть якщо робиш це наосліп».